Київська опера (Київський муніципальний академічний театр опери та балету) завершила свій 44-й сезон прем’єрою опери Шарля Гуно «Ромео і Джульєтта». Нова робота стала чергової сходинкою у творчому зростанні театру, а про те як створювалася ця вистава ми змогли отримати інформацію з перших вуст.

Петро Качанов, керівник проєкту, директор-художній керівник театру, заслужений працівник культури України:

«44-й театральний сезон для нашого театру був багатим на події і не лише радісні. Внаслідок ворожого обстрілу були пошкоджені 72 вікна. На деяких з них сьогодні фанера, інші — повідставали від основи. Це своєрідний виклик тому, що скоро настане зима і будуть проблеми з обігрівом театру.

Але були й хороші новини. У цьому сезоні ми поставили три повномасштабні прем’єри. Це рок-опера «Патріот», балет «Жізель» та опера «Ромео і Джульєтта».

Саме оперою «Ромео і Джульєтта» закрили театральний сезон. Мені здається, що все, що стосується молодості, любові та трагедій, які пов’язані з молодістю і любов’ю — це, напевне, тема, близька для всіх. Плюс геніальна музика Шарля Гуно. Перша постановка цієї опери у нас була студентською роботою, і ставили ми її саме тому, що в ній шикарна музика.

І зараз, оскільки ми театр опери та балету, то основне, чим мусимо тішити нашого глядача — це музика у поєднанні з хорошим вокалом та постановкою.

«Ромео і Джульєтта» Шарля Гуно — це опера, яка на сьогодні не йде в жодному театрі України. Вона дуже складна. З одного боку, потребує на сцені молодих людей, бо Ромео і Джульєтту не можуть грати сорокарічні. З іншого — вокальні партії вимагають досить ґрунтовної і зрілої фахової підготовки. Ця опера дуже цікава в контексті музики і теми. Незважаючи на те, що минуло багато століть, тема людства, тема хиб і чеснот залишається відкритою. Тільки зброя стала досконалішою, а все інше залишилося.

Зробили цю постановку власним коштом. Перед цим мали гастрольні тури Європою з проєктом «Rock Symphony Orchestra» — з продюсерами Ігорем та Оленою Волошиними. Працюємо з ними вже не вперше. Також змогли накопичити деякий фінансовий ресурс у Києві. А ще дохід від продажу квитків. Все це дало можливість поставити цю оперу.

Оскільки я художній керівник, то у центрі моєї уваги все, що стосується естетики і художньої лінії театру та кожної з вистав. Даю якісь поради в контексті художньої, творчої частини. Так було і під час роботи над постановкою опери «Ромео і Джульєтта»…

Дуже сподіваюся, що 45-й театральний сезон відкриємо рок-оперою «Ісус Христос — суперзірка». Це легендарний твір Ендрю Ллойда Веббера та Тіма Райса. Знову ж таки українською мовою вона ніде не йде. Також поставимо мінімум одну балетну виставу. А весною сподіваємося здійснити постановку, про яку вже давно говоримо — оперу Юлія Мейтуса «Ярослав Мудрий».

Дмитро Тодорюк, режисер-постановник:

«Популярність твору «Ромео і Джульєтта» полягає в тому, що автору вдалося передати перше почуття. А людям подобається подумки повертатися до свого першого кохання. В усьому іншому це не дуже райдужна історія. Хоча перша частина і п’єси, і опери про драйв, про молодість, безтурботність. Це підкупає. А потім трапляється нещастя з Меркуціо і Тібальдом, яке руйнує щастя головних героїв. Тут вже чіпляють моменти несправедливості, абсурдності, закладені в драматургії Шекспіра. Мені здається, що це той самий ключик, який примушує повертатися до цього твору знову й знову.

Очільник нашого театру Петро Качанов дуже любить цю оперу. Вона вже йшла у театрі в іншому прочитанні. Якось ми розмовляли, і Петро Федорович запропонував мені взятися за цю постановку. Я із задоволенням погодився. Так все і почалося.

Мені та моїм колегам-режисерам Віталію Пальчикову і Анні Янчук пощастило, що у театрі дуже нетипова оперна трупа. Наші виконавці одночасно ще й драматичні актори. Це покоління крутих молодих людей. Кожного разу вони доймали якимись питаннями, сперечалися, не поступалися. А я поступово переконував, що треба саме так і пояснював чому. Процес був щемливий і особистий. Ламали собі голову, як зробити епізод бійки, щоб було ефектно. Фантазували і врешті вийшло те, що побачив глядач.

Шкода, що на закриття сезону показали оперу «Ромео і Джульєтта» лише один раз. Загалом за червень ми зіграли більшу частину вистав, що були в репертуарі театру протягом сезону. Мали велику завантаженість. Тому змогли показати лише один склад виконавців нової оперної постановки.

Актори Наталія Чепченко (Джульєтта) та Данило Коток (Ромео) дуже скрупульозно підійшли до своїх образів. Це мені імпонувало. Їм було не байдуже. Їхньою мрією було заспівати ці партії. Тому вони трепетно поставилися до процесу роботи над виставою і до персонажів.

Загалом всі актори були дуже щирими у своїй роботі. Вони довіряли режисеру, хореографу, диригенту і привносили щось своє, але, водночас, прислухалися до старших колег. Всі вони на своїх місцях. Кожен, хто співав ту чи іншу партію, чітко попадав у образ. Це велике щастя, що у нас така різнобарвна трупа і можна правильно підібрати актора під персонажа. Ті амплуа, в яких виступали актори, мені здається, були абсолютно гармонійними. Можу всім тільки подякувати, дуже ціную роботу з цими людьми. Щасливий, що у нас вийшло щось гарне.

Ідея першої постановки опери «Ромео і Джульєтта» належала нашому диригенту-постановнику Василю Василенку. Це було трохи більше п’яти років тому. При роботі над новою виставою я відкрив деякі купюри з важливими для сюжету поворотами. І Василь Якович був не проти. Ми переживали за хронометраж, навантаження на музикантів і вокалістів. Але здається витримали потрібний баланс.

Я прихильник постійної динаміки на сцені. Маю таке негласне правило — людині треба відключити звук і, якщо вона розуміє, що відбувається на сцені, значить все добре. Першою моєю великою постановкою в Київській опері була опера «Перси Тіресія» у 2010 році. Вона йшла французькою мовою. Було дуже важливо, аби люди, які не розуміли французької, зчитували візуально сюжету лінію. Тому у виставі дуже важливий ритм.

Це вже наш далеко не перший спільний проєкт із хореографом-постановником Сергієм Коном. Завжди легко знаходимо спільну мову. А наш хор — це унікальна команда людей, які, крім співу, ще й емоційно рухаються і непогано виконують складні завдання хореографа.

Зі сценографією теж є своя історія. Коли почав занурюватися у цей процес, то побачив суспільство, яке живе у клітці своїх почуттів, прихильностей. Вони мешкають у певному замкненому просторі. Не готові до чогось нового, не готові щось змінювати. Ми певний час обговорювали з Петром Качановим цю тему. Петро Федорович запропонував, що це буде октагон — місце, де відбуваються бої без правил. З цієї ідеї розпочалася робота нашого сценографа Вероніки Риженко. Це нова для нас людина, і це був перший досвід її роботи в Київській опері. Намагалися розвинути цю ідею по максимуму.

А щодо костюмів моя ідея звучала чітко — є бізнес-клан і клан вуличних королів. Коли почав занурюватися у цей матеріал, то в голові постали два чіткі образи фільмів — «З широко заплющеними очима» Стенлі Кубрика і «13-й район», знятий за сценарієм Люка Бессона.

Я зрозумів, що це моя історія про Монтеккі і Капулетті. Монтеккі — це люди, які без дозволу влізли на чужу територію. Це безстрашні персони, які ігнорують будь-які правила і права на приватну власність, приватне життя. Вони просто влізають у чуже свято, чужий світ, щоб розважитись. А Капулетті — це люди, які так само не питають дозволів, не апелюють до почуттів, а просто вирішують. Є Джульєтта і є Паріс. Якщо відштовхуватися від Шекспіра, то Паріс найкращий наречений у Вероні. У мене він просто заможна людина. І батько Джульєтти вирішує долю доньки, не питаючи її думки. Це цинічний розрахунковий хід Капулетті.

Цими ідеями я поділився з художником костюмів Дмитром Курятою. Через деякий час він показав своє бачення, яке мені дуже сподобалося. Це начебто і класичні костюми, але вони дуже театралізовані і з великим смаком зроблені. Кожну намистину, кожен камінчик на костюмах Дмитро робив вручну. Наприклад, на костюмі у Гертруди (годувальниці Джульєтти) кожен ґудзик відрізняється від усіх інших. Його пояснення — вона ж вигодувала не тільки Джульєтту, а й інших Капулетті. Відповідно кожен ґудзик — це дитинка. Це створює магічну ауру.

Мою роботу як режисера має оцінити глядач. А команда працювала так, як ми й планували. Хоча перший показ — завжди хвилювання, завжди висока напруга. Але в цілому я задоволений тому, що все вийшло саме так, як ми задумували, репетирували й очікували. Дуже класно, що саме так все відбулося!”

Наталія Чепченко, виконавиця ролі Джульєтти:

«Повністю погоджуюся з думкою, що кожна молода артистка мріє зіграти Джульєтту. Це така багатогранна, знана в різні часи роль, яка буде завжди бажаною і після нас. Про це мріють як оперні співачки, так і драматичні акторки.

Вже співала цю партію в попередній постановці театру. Цього разу першою на сцену вийшла я, також цю роль готують мої колежанки Ганна Шевченко та Ганна Твердова.

У новій постановці непростим завданням для артиста, який грає Ромео, стала сцена на балконі. Зізнаюся, що я спершу дуже хвилювалася за мого колегу, адже йому доводиться залазити на балкон, а потім так само повертатися назад. Загалом репетиційний процес був досить насиченим і щодня з’являлося щось нове.

З Дмитром Тодорюком вже працювала у мюзиклі «Король Дроздобород», де він був режисером, а я вокалісткою. Також був мюзикл «Піноккія», де Дмитро є автором лібрето і брав участь у постановчому процесі.

Він неймовірно вихована людина. І, якщо хтось неправильно виконував його завдання, Дмитро доволі м’яко й доступно пояснював, як виправити помилку. Тому нам працювалося з ним досить комфортно. Сподіваюся, що йому також. Часом ми пропонували режисерові своє бачення, як відчуваємо себе в ролі. Переконували і він часто йшов нам на зустріч.

А про такого партнера як Данило Коток (виконавець ролі Ромео) можна лише мріяти. Якщо хтось з артистів захоче на сцені зімпровізувати, емоційно віддалитися від того, що було на репетиціях, Данило теж зімпровізує і підтримає. В емоційному плані з ним легко працювати. Він дуже працьовитий і професійний актор, легко рухається по сцені.

Переконана, що в кожного артиста, який виходить на оперну сцену, повинні бути також і драматичні навички тому, що музика й спів — це одне ціле з театральним дійством. Актору недостатньо просто класно співати. Люди приходять до театру дивитися на інших людей. І взаємний обмін енергіями дуже важливий. Візьмемо оперу «Ромео і Джульєтта». Кожен глядач знає цю історію і хоче бачити емоції, співпереживати, у першу чергу, акторам. Це дійство сприймається очима і, паралельно, вухами. Тому хочеться бачити і вірити та чути і вірити. Загалом пластику, акторську майстерність та вокал неможливо поділити по якійсь градації. Все знаходиться на одному рівні.

У нас був досить непростий репетиційний процес. Дві репетиції щодня виснажували. Накопичувалася втома. Але всі витримали цей процес досить спокійно. Наша команда була без турбулентностей.

Зізнаюся, що я ніколи не буваю повністю задоволена своєю роботою. Відчуваю, що чогось замало, а чогось забагато. Саме це спонукає й надалі працювати над образом”.

Данило Коток, виконавець ролі Ромео:

«Ромео — це була партія моєї мрії, яку я довго у собі виношував. Вона зріла кілька років. І, хоча велика амбіція співати Ромео була в мене з першого дня приходу до театру, до цього треба було пройти певний шлях, спробувати себе в різних партіях, зміцніти. І от тепер я і моя мрія нарешті зустрілися. Дуже з цього щасливий.

Я вважаю себе ліричним героєм, тому Ромео мені такий близький. У мене немає злоби чи якихось рис, які можна побачити, приміром, в образі Герцога з опери «Ріголетто». Хоча ця роль мені теж подобається і я впевнений, що незабаром заспіваю й її. Якщо ж говорити про Ромео, то цей образ близький ще й тому, що ми обидва молоді.

Щодо «Ромео і Джульєтти» вважаю, що такі твори матимуть актуальність не лише сьогодні, а й через сто чи двісті років. Їхня мораль не залежить від історичного контексту. Тут показана первозданна любов — кришталева і чиста. І наша постановка навіть у сучасному прочитанні несе головним лейтмотив — перемогу кохання навіть у найтемніші часи.

Прекрасно працювалося з режисером Дмитром Тодорюком. Під час роботи над виставою у нас була атмосфера драйву, взаєморозуміння. Розуміли один одного з пів слова, з напівнатяку. Було дуже комфортно й цікаво. Вдячний за його ідеї і його справжність, відкритість до всього нового. А також за підтримку й терпіння. Дуже непросто працювати з таким великим складом солістів, а також з хором та балетом. До того ж у короткий термін і в таких непростих умовах сьогодення. Низький йому уклін. Сподіваюся, що далі буде.

Звичайно, під час роботи над виставою я теж вносив свої пропозиції. Загалом ми дуже ініціативний колектив. Додаємо свої психофізику, свій досвід. Все це поєднуємо з сучасними тенденціями і колективно знаходимо консенсус.

Моя незрівнянна партнерка Наталія Чепченко дуже героїчно і дуже стійко пройшла всі складності цієї партії як вокально, так і психологічно. Від початку до кінця твору Джульєтта проходить дуже великий шлях, у ній відбуваються масштабні внутрішні зміни. Від маленької тендітної невинної дівчини до рішучої, безтямно закоханої і дуже героїчної жінки в такому юному віці. Вважаю, що Наталка втілила цей образ бездоганно.

А наш колектив не побоюся назвати видатним. Кожен стоїть за інших горою, кожен готовий допомогти, підстрахувати, дати пораду. Всі артисти чесні, світлі, відкриті і неймовірно талановиті. Кажу своїм колегам, що я їх всіх люблю і поважаю за їхню підтримку та за те, що, незважаючи ні на що, ми залишаємося командою.

Єдина моя внутрішня оцінка — я щасливий. Вірю, що глядач Київської опери належно оцінить нашу роботу. Трішки спаде ейфорія і почнеться аналіз. Від вистави до вистави буду викристалізовувати свій образ, свою партію”.

Едуард Овчаренко
Фото Вадима Гнідаша

I-ua.tv