«Прелюд пам’яті Шевченка» Якова Степового (1883-1921), написаний 1912 р., виник під враженням відзначення 50-річчя від дня смерті поета. Головний образ твору – скорботний, зосереджений, мелодія близька до тужливих українських пісень. Якщо спочатку елегійність, м’яка ліричність переважають у настроях «Прелюду», то поступово він набуває більш драматичного, піднесеного характеру. Завершення твору звучить патетично, й водночас рішуче, ніби уособлюючи бунтарський, вільнолюбивий і нескорений дух безсмертної поезії Тараса Шевченка.
Оркестрування «Прелюду» зробив молодий український композитор Всеволод Сіренко. 

Поема для баса та симфонічного оркестру «Чернець» Михайла Вериківського (1896-1962) була написана в 1942 – 43 р.р.. В ній досягнуто синтезу інтонацій вокальної партії та поетичного слова, органічно поєднано елементи народної музики і речитативу. Дочка композитора Олена Михайлівна згадувала, що перше публічне виконання «Чернеця» відбулося в Уфі у присутності Максима Рильського і Павла Тичини, які дуже емоційно сприйняли твір. Михайло Тадейович вважав його шедевром композитора і в листі до Вериківського від 2 лютого 1943 р. звертався з проханням включити у програму концерту на святкування Шевченкових днів: «Особисто мрію, що буде виконаний Ваш чудесний «Чернець». Відомий запис твору здійснено Іваном Паторжинським та Державним симфонічним оркестром України під орудою Натана Рахліна у 1957 р. Великим популяризатором «Чернеця» у світі був канадський співак Йосип Гошуляк. Зокрема, у 1976 р. фірма «Бут Рекордс Інк» здійснила запис його виконання у супроводі Канадського симфонічного оркестру під орудою Ернесто Барбіні. У 2021 р. у проєкті Київської опери «Український диптих» поема «Чернець» вперше прозвучала у виконанні соліста театру, баса Андрія Гонюкова та симфонічного оркестру під орудою славнозвісного маестро Володимира Кожухаря.

Чільне місце у доробку композитора Олега Ківи (1947-2007) займає «Камерна симфонія» (написана у 1989р., ред. у 2006р., присвячена батькові). Слово «камерність» зазвичай використовувалось композиторами для трактування виконавського складу. Проте О. Ківа має свої, особливі погляди на прочитання цього слова. Звичайно, склад оркестру у симфонії камерний, проте є ще одна особливість. Це введення голосу у партитуру. «Людський голос – перлина, котра потребує відповідного оформлення…Моє завдання у тому, щоб знайти для цієї дорогоцінної „речі” відповідну оправу», – говорив композитор. Цією перлиною він обрав народний голос Ніни Матвієнко. Цей чутливий, пристрасний, насичений, живий голос – вражає здатністю відтворювати найтонші відтінки коливання людської душі. Від чуттєвого шепотіння до відчайдушних голосінь. Саме голос Ніни Матвієнко, яка виконувала його твори, був ідеалом Олега Ківи. Завжди дбайливо ставився митець до відбору поетичних джерел. У «Камерній симфонії» використані фрагменти двох творів Т. Шевченка – поеми «Княжна» та комедії «Сон». Постать Великого Кобзаря – унікальна. Це генератор образів-символів. Композитор обирає символізм Тараса Шевченка, як шлях відображення коливань людської душі.

Завершує концертну програму Сюїта з музики до кінофільму «Тарас Шевченко» Бориса Лятошинського (1895-1968). Музику композитор писав до кінострічки, яка побачила світ у 1951 році. Попри тотальну цензуру Лятошинський зумів багатогранно змалювати образ українського поета з допомогою народних пісень на слова Шевченка, серед яких «Думи мої», «Заповіт», «Реве та стогне Дніпр широкий», а у фіналі – використав мелодію відомої української колядки «Бог ся рождає».