Моцарт, комедія та комікси: у Київській опері представили осучаснену версію опери «Весілля Фігаро»
На початку осені, прем’єрою нової сценічної версії знаменитого шедевра Вольфганга Амадея Моцарта розпочався нинішній 43-й сезон у театрі.
Нещодавно у Київській муніципальній опері відбувся третій прем’єрний показ комічної опери Вольфганга Амадея Моцарта «Весілля Фігаро» у постановці головного режисера театру Віталія Пальчикова.
Варто згадати, що до сценічного прочитання цього незрівнянного твору колектив театру звертається далеко не вперше: тривалий час опера виконувалася у концертному виконанні, а у 2019 році шанувальники оперного мистецтва мали змогу побачити постановку Оксани Тараненко, де моцартівський шедевр презентували як епатажний еротичний трилер.
Наразі колектив театру вирішив відмовитися від попередньої версії твору, запропонувавши глядачам цю відому історію як «Комедію у стилі комікс», де знайомі персонажі набувають нових рис у намальованому світі, поринаючи у бурхливий калейдоскоп заплутаних ситуацій, хитрощів та вічних інтриг.
На які ж вчинки готові герої заради особистого щастя? Як знайти вихід із безвихідної ситуації? Провчити чи пробачити?
Відповіді на ці питання пробують знайти головні герої цієї заплутаної історії, що відбувається впродовж одного тривалого та нескінченного дня, напередодні весілля покоївки Сюзанни та камердинера Графа Альмавіви — дотепного цирюльника Фігаро.
«Вечірній Київ» завітав до Київської опери, напередодні третього прем’єрного показу, щоб поспілкуватися з творчим колективом театру, який працював над створенням цієї вистави.
Режисер-постановник опери «Весілля Фігаро» Віталій Пальчиков розповів, що ідея зробити нове сценічне втілення цього твору належить директору та художньому керівнику театру Петру Качанову.
«Насправді це дуже цікаво, коли виникає якась ідея, з якої згодом народжується нова форма, структура і взагалі щось незвичайне. Взагалі Моцарт цікавий тим, що він дає місце для фантазії, оскільки він, наче понад епохою. Ми знаємо його й у вишуканих перуках і кринолінах, але знаємо і Моцарта зовсім сучасного. І те, і інше є цінним, оскільки ті проблеми, які він підіймає у своїх виставах, вони вічні. Тож у нашій постановці, ми трошки змінили жанрову основу, створивши своєрідний журнал коміксів. І всі намагалися у цьому форматі погратися, щоб і артистам і глядачам було весело і цікаво грати та дивитися зі сцени», — розповів Віталій Пальчиков.
За словами режисера, він познайомився з оперою «Весілля Фігаро» ще у роки навчання у Національній музичній академії України, коли вивчали творчість Вольфганга Амадея Моцарта — як основу оперного мистецтва. Розібратися в усіх колізіях сюжету виявилося досить непросто, тож на допомогу прийшла робота з першоджерелом — п’єсою П’єра-Огюстена Бомарше, яка дещо відрізняється від лібрето, створеного Лоренцо да Понте. Саме в оригіналі твору режисер-постановник знайшов відповіді на деякі сюжетні колізії цієї опери.
Цікаво, що сценічне втілення комічного та жартівливого «Весілля Фігаро» у Київській опері збіглося для нього з реалізацією іншого мистецького проєкту — постановкою опери «Трубадур» Джузеппе Верді на сцені Національної опери України. І попри те, що працювати над комедією та трагедію водночас було досить складно, однак за словами постановника, саме Моцарт є родоначальником класичної опери, гармонійно поєднавши у своїх творах: чудове почуття драми, гармонії та красу виразних мелодій.
«Ці постулати, що стали згодом фундаментом класичної опери, звичайно ж були надзвичайно близькими й самому Джузеппе Верді. Тож, певною мірою можна стверджувати, що видатний італійський геній у своїх операх взяв чимало з багажу творчої спадщини Моцарта», — вважає Віталій Пальчиков.
Також постановник розповів, що у постановці «Весілля Фігаро» колектив театру продовжив традицію виконання оперних вистав українською мовою, щоб зробити зміст вистави більш зрозумілим для глядачів. Наразі у репертуарі колективу вже втілені «Ромео і Джульєтта» Шарля Гуно», «Viva la Mamma» Гаетано Доніцетті та «Богема» Джакомо Пуччіні.
Переклад опери «Весілля Фігаро» здійснив у 2019 році Максим Стріха. Нині ж він використовується у постановці вистави не лише у театрі, але в оперній студії Національної музичної академії України.
За словами виконавиці ролі пажа Керубіно Наталки Чепченко, співати партію українською виходить досить природно, адже артистка легко вловлює зміст кожної репліки й кожного слова. Також у самому тексті є чимало підказок, щодо поведінки персонажа в певній ситуації чи сцені. Це дуже допомагає співакам. Однак з іншого боку, виникають певні складнощі, коли артист виконує в різних театрах партію, як українською, так і мовою оригіналу — італійською.
«Складність у тому, що текстовий переклад у різних мовах може не збігатися з музичним матеріалом. Але з мого особистого досвіду, співакові легше опанувати партію, коли ти її вивчив мовою оригіналу, а потім вже перекладаєш на іншу мову. Звичайно, що спершу на репетиціях важливо постійно контролювати, щоб не вилітали іншомовні слова, але згодом вистава сприймається як дві окремі опери: італійською та українською», — зауважує Наталка.
Також артистка розповіла про свого незвичного персонажа — юнака Керубіно, який за сюжетом закоханий водночас в усіх героїнь цієї опери, вступаючи навіть у боротьбу з самим Графом за увагу його «улюбленої хрещеної» Графині.
«Я граю роль такого собі пажика-аристократа. У хлопчачому образі я почуваю себе дуже комфортно, адже й у житті я теж трохи пацанка. Тому перевтілитися у мого героя мені було безпроблемно, легко і прикольно. Дуже вдячна нашому режисерові Віталію Пальчикову, який дозволяє імпровізувати на сцені, знаходити якісь нові мізансцени, спробувати різні варіанти поведінки мого героя…Для мене особисто — це надзвичайно цікавий творчий досвід, ну і геніальна музика Вольфганга Амадея Моцарта не може не надихати й не захоплювати», — зазначила Наталія Чепченко.
Диригенткою постановницею опери є народна артистка України Алла Кульбаба, яка вже має досвід постановки цього твору на сцені Оперної студії НМАУ.
«Нова постановка опери „Весілля Фігаро“ у Київській опері є надзвичайно цікавою, оскільки в ній беруть участь молоді оперні виконавці, які вже мають певний досвід, як навчальний, так і досвід роботи на великій сцені. Працювати з такими артистами мені надзвичайно цікаво, оскільки вони енергійні, яскраві та емоційні, що дає додаткові можливості створювати як музичний матеріал, так і сценічну пластику і хореографію, бо деяких витівок, які задумав режисер Віталій Пальчиков немає у первинному сюжеті твору. Проте, це дуже світла та життєстверджувальна вистава, що також є дуже актуально, особливо в реаліях нашого сьогодення», — зазначила Алла Кульбаба.
За словами диригентки, геніальна музика Вольфганга Амадея Моцарта завжди є сонячною та світлою. Вона жива, весела, граційна, вишукана та водночас захоплива, бо дозволяє глядачам з цікавістю спостерігати за невичерпними змовами, інтригами, хитрощами та заплутаними сюжетними лініями.
«Музика Моцарта для мене — це взірець, це ідеал, що демонструє те, як має бути. Кожна його партитура — це еталон в плані досконалості музичної форми, драматургії та гармонії. У нього немає жодної зайвої ноти, зайвої крапки. Водночас, його музика має стільки підводних течій та сюрпризів, що не захоплюватися ним просто неможливо…» — вважає Алла Кульбаба.
Прем’єрні покази нової постановки «Весілля Фігаро» мали неабиякий успіх серед шанувальників оперного мистецтва. Варто відзначити, що сценічне оформлення Пилипа Нірода та режисура Віталія Пальчикова значно відрізняється від традиційних статичних постановок, які домінували на сцені впродовж багатьох десятиліть.
Кожен виконавець з оперного співака перетворюється на повноцінного співаючого драматичного актора, де кожна деталь у русі чи пластиці має важливе значення для подальшого розвитку подій чи глибшого розкриття характеру персонажа.
Цікаво було спостерігати, як деякі герої несподівано додавали додаткові мізансцени до арій чи реплік колег. А виконання першої арії Керубіно, стоячи на голові яскраво продемонструвало, що на сьогодні для оперного мистецтва важливим є не лише голос, але й неабиякі акторські здібності й досконала фізична підготовка.
Не обійшлося, звісно, і без легкої еротики на початку фінальної картини, коли Сюзанна приймає ванну у саду у фіолетовому купальнику, а міманс театру, загримованих під барокові скульптури, пікантно натирають їй спинку.
Сценічну пластику героїв нової вистави гармонійно доповнюють оригінальні декорації, що занурюють глядачів у намальований світ коміксів, де серед пухких амурів, годинників та вікон несподівано з’являється портрет і самого Моцарта, який у різні моменти вистави, наче «висловлює» власну реакцію на поведінку своїх героїв. Тож, коли сам Моцарт усміхається, то гарний настрій — гарантовано!
Тетяна АСАДЧЕВА