Уже майже два роки в нашій країні йде війна. Це суттєво відобразилося на всіх сферах життя українців. Значного впливу зазнала і культура.

Про надзвичайно складний 2023 рік в інтерв’ю для Успіх in UA розповів заступник директора-художнього керівника Київської опери Богдан Собуцький.

Вітаю, пане Богдане! Розкажіть, будь ласка, чим був знаковим 2023 рік для Київської опери?

Вітаю. Насамперед 2023 рік відзначився двома справді видовищними, захоплюючими прем’єрами: мюзиклом композитора Бориса Севастьянова «Піноккія» та балетом Анатолія Кос-Анатольського «Сойчине крило».

Київські театрали та мас-медіа виявили величезний інтерес до обох цих творчих робіт. Наприклад, квитки на балет були продані вже за 2 тижні! Ми вперше мали такий виклик – не могли запропонувати давнім шанувальникам можливість насолодитися нашою новою творчою роботою, всі місця були миттєво розкуплені! Такий ажіотаж у нас був перший раз, ми були вражені!

Не меншою приємністю для нас і відкриттям для глядачів стала наша перша в світі дерев’яна лялька Піноккія. Відгуки глядачів були дуже теплі, приємні, отже, наша робота не була даремною.

Чи важко було працювати Вашому колективу минулого року? 

Звичайно, колективу важко, оскільки ми працюємо під час воєнного стану, під час активної фази війни. Часто звучать повітряні тривоги, є обстріли, пуски ракет, і під час всього цього страхіття ми працюємо, доносимо до глядача наші творчі роботи. Незважаючи на все це, ми адаптувалися, видали наказ, як працювати під час тривог, чітко визначили, коли можна працювати, коли ні, розробили інструкцію, як діяти. Ми вже навчилися адаптуватись до нових умов, хоча, ясна річ, ситуація залишається напруженою, артисти, на жаль, стресують, але такі сучасні реалії.

Розкажіть про минулорічні досягнення Київської опери? 

Враховуючи реалії сьогодення, 6 цьогорічних вистав були показані на новій камерній сцені театру, яка є найбезпечнішою і може працювати навіть під час тривог – «Сцені-Укриття». Відбулися прем’єрні концерти – «Весна у великому місті», «Із янголом на плечі», «Вечір пам’яті жертв голодоморів». Прем’єри хору також були на високому рівні – це «Магія Мішеля Леграна», «Зродились ми великої години».

За розпочатий новий театральний сезон в час, коли артисти і глядачі масово виїжджали за кордон, ми отримали особливу нагороду – премію «Київська пектораль-2022». Справжніми зірками оперної трупи стали Дарія Назимчук – з партією Графині у «Весіллі Фігаро», Ганна Твердова з Примадонною у «Viva la Mamma». Солісти балету  –  Емілія Лєгостаєва, Дмитро Завада, Данило Шостак і Володимир Михайлов стали відкриттям нашої хореографічної трупи.

У 2022 році було надано 1388 безкоштовних місць на звернення благодійних та громадських організацій. У 2023 році їхня кількість зросла до 4 352. Якщо порівняти кількість відвідувань  глядачів за квитками, то у 2022 році було 17 576 глядачів, а у 2023 кількість зросла в 10 разів, нас відвідало 122 532 осіб. Але це можна пояснити ще й тим, що 2022 рік був неповним, ми працювали тільки  пів року, оскільки війна була зовсім поруч, через те в нас така різниця. Це рівень відвідування майже, як до війни.

Розкажіть, як минулого року фінансувалася робота Київської опери? Чи достатньо наявного фінансування?

Ми, Київська опера, маємо керівний орган – Департамент культури Київської  міської державної адміністрації, ми фінансуємося з міського бюджету, відповідно Департамент культури виділяє кошти на фінансування театру, а саме на заробітну плату працівникам та частково компенсують комунальні послуги.

Ми не національний театр, на жаль, і зарплати маленькі, якщо порівнювати з Національною оперою чи іншими театрами, то це в 3 рази менше. Так, ми знаходимося не в однакових умовах, але попри все ми створюємо їм конкуренцію і достойно представляємо вистави на нашій сцені, глядач до нас йде, тож ми на правильному шляху.

Так, фінансування не достатньо, але, незважаючи на це, у час війни кожен працівник має можливість мати зарплату і донатити на Збройні Сили України, тож, дай Боже, щоб не гірше.

Чи змінюється ставлення суспільства до опери? У який бік та в чому це проявляється? 

Суспільство до опери ставиться в цілому позитивно. Більше людей починають відвідувати оперні театри, якщо порівнювати з довоєнними та доковідними часами. Це і наша статистика підтверджує.

До нас, як до муніципальної опери, люди ходять більше, тому що у нас класичні, світові опери йдуть українською мовою. Це ми свідомо ще до війни їх переклали, оскільки ті глядачі, які приходять, можливо, вперше і слухають оперу на своїй, рідній мові, набагато краще її сприймають, є розуміння. Людина, яка послухала в Київській опері того ж Шарля Гуно, Гаетано Доніцетті чи Джакомо Пуччіні українською, обов’язково прийде послухати ці твори ще раз.

Важливим моментом є цінова політика на квитки, вартість яких є меншою, ніж в національних театрах України.

Якою має бути нині опера, щоб сподобатись сучасному глядачу, відповідати сучасним тенденціям? “Намалюйте” портрет сучасного поціновувача опери. 

Опера має бути сучасна, яскрава, доступна для глядача, звичайно, українською мовою, хто б не говорив, що опера має йти мовою оригіналу. Ми пройшли цей шлях і скептично ставимося до постановок у нашому театрі мовою оригіналу, це не дуже хороша ідея. Врешті, той, хто захоче послухати твір мовою оригіналу, завжди зможе це зробити в іншому театрі, де є рядок, який біжить.

Важливо також робити вистави професійно, з хорошими декораціями і костюмами. Опера схожа на ситуацію, коли людина приходить в храм, і вона повинна почути щось таке особливе, духовне.

А щодо портрету, то сучасний шанувальник опери – це молода, прогресивна, творча людина, наприклад ІТ-спрямування. Зовні – це не обов’язково дрес-код, смокінг, сукня, на підборах. Звичайно, не шорти чи спортивний костюм, але це демократична молода людина, зазначу, що молодими я вважаю і 70-літніх. Це зріла, сучасна, прогресивна особистість.

Що робити, на Вашу думку, щоб люди змінили перегляд серіалів та відео у тік-тоці на походи до оперних театрів? 

Ще раз повторюсь, що ми, звичайно, не в однакових умовах знаходимось з іншими національними театрами, тож мусимо напружуватися. Навіть архітектура будівлі у нас не така вишукана, як в інших театрах, куди часом приходять вже тому, що будівля має унікальну архітектуру та історію. У нас же це колишній палац культури, адаптований під оперний театр, який не є такою визначною пам’яткою архітектури, хоча теж належить до переліку пам’яток.

Тим часом ми активно змінюємось, збагачуємо наш репертуар. На заміну Чайковського, Прокоф’єва ми піднімаємо українські пласти, українські полотна, і Анатолія Кос-Анатольського, і Михайла Вериківського, запровадили проєкт «Український диптих», познаходили такі талановиті твори, які несправедливо лежать в бібліотеках і припадають пилом. Тож, нарешті, в українському театрі буде йти український репертуар. На сьогодні з нами співпрацюють українські композитори, українські постановчі групи, як-от балет «Аладдін», де всі митці, які працювали над ним, українці, мюзикл «Піноккія» також повністю український продукт, така ж історія і з балетом «Сойчине крило».

Ми на цьому не зупиняємося, тож у 2024 році будемо також піднімати несправедливо забуті полотна українських композиторів, українські твори –  опери і балети – будемо відновлювати та ставити на нашій сцені.

Наскільки вмотивовані українські молоді артисти ставати частиною колективів оперних театрів тощо? Як ви відбираєте артистів до Київської опери?

У нас під час широкомасштабної війни дуже багато артистів балету, солістів-вокалістів, переважно дівчат і жінок, виїхали за кордон. Відповідно, ми оголошуємо конкурси, за якими обираємо молодих і талановитих. Вони тут навчаються, підростають, набираються сил, досвіду, професіоналізму, а потім ідуть в національні театри, де більша зарплата. І так перманентно. Тільки рік мине, ми знову набираємо нових. Якою б не була вірною людина, як би не любила наш театр, але економіка відіграє важливу роль, на жаль, «фінанси співають романси».

Ми у формальних і неформальних зустрічах з представниками влади розповідаємо про цю проблему, просимо надати нам статус національного або якось вирівняти грошову винагороду з іншими театрами. Усвідомлюємо, що непросто отримати статус «Національного», але, думаю, що останні 5 років під керівництвом Петра Качанова були дуже результативними, і досягнення говорять самі за себе.

Молодь багатообіцяюча. Вони мотивовані, це випускники мистецьких ВНЗ Києва, і отримати роботу в оперному театрі – це для них досягнення. Ми обираємо талановитих артистів через конкурси, є хороші, є не дуже, є ті, кому треба трохи ще повчитися, і в майбутньому до нас прийти, і ми сподіваємося на них. Тож майбутнє у нас є. Але насамперед всі ми маємо одну спільну мрію – Перемогу!

Які плани має Київська опера на 2024 рік?

Ми будемо продовжувати ставити прем’єри українських композиторів, піднімати з полиць архівів, які припали пилом, нотні матеріали, шукати нові українські опери, балети, мюзикли. Концептуально цього року пріоритет – суто український продукт.

Дякуємо, пане Богдане, за змістовну розмову. Бажаємо успіху як Вам особисто, так і всьому колективу Київської опери.

Savchenko Viktoriia

Успіх in UA