Музикант та автор Зіновій Карач розповів про прем’єру рок-опери “Патріот”, яка після гучного успіху в столиці готується підкорити львівську сцену.

9 лютого на сцені Львівської національної опери відбудеться прем’єра вистави “Патріот”. Після шести аншлагів у Києві, творча команда везе цей маніфест ідентичності до Львова. Журналістка Гал-інфо поспілкувалася з музикантом, автором, співаком та ведучим Зіновієм Карачем, який грає головну роль, та дізналась, які виклики стоять перед київською командою на львівській сцені, наскільки особисто артисту відгукується історія його персонажа та чому культура сьогодні як ніколи на часі.

Зіновію, поділіться, будь ласка, з якими емоціями Ви приїхали на прем’єру вистави “Патріот” саме до Львова?

Емоційно вистава у Львові відрізнятиметься від того, як ми граємо її в Києві. Перед нами тут стоять дещо інші виклики. Хоч це й звучить дещо стереотипно, але Львів історично трохи інша Україна, ніж Київ. Для нашого колективу дуже важливо, щоб нас правильно зрозуміли. Якщо в Києві на слово “патріот” подекуди дивляться через призму іронії, мовляв, “дивіться, який затятий”, то у Львові, ми сподіваємося, у це поняття вкладають прямий сенс: людина, яка готова покласти життя за свою Батьківщину. Відтак і відповідальність у нас вища.

І також ми вважаємо, що публіка у Львівській опері дуже вишукана й бачила чимало різного матеріалу. А нашу виставу ми створювали власними силами: це авторський матеріал, побудований на сучасній музиці, певне “ноу-хау”. Тому хвилюємося, але сподіваємося, що вклали все необхідне, аби навіть найвибагливіший глядач отримав задоволення.

З яким внутрішнім відчуттям Ви б хотіли, щоб глядач виходив із зали?

Я хочу, щоб глядачі в будь-якому місті після вистави розуміли, за що ми власне боремося. “Патріот” викристалізовує сенси, скидає зайві нашарування та дає безкомпромісну позицію. Під час постановки ми навіть сперечалися щодо текстів, бо в колективі різні погляди: хтось більш радикальний, хтось – менш. Але ми прагнули дати таку позицію, щоб це не виглядало як намагання когось “погладити по голівці”. Хочеться залишити у глядача чітке усвідомлення: ми – окрема нація, яка не просто має право на існування, а повинна існувати.

Коли ми грали прем’єру в Києві, і я мав слово перед колективом Київської опери, то я казав, що мені б хотілося, щоб це була не просто прохідна вистава, а маніфест, наче позиція самого оперного театру. Адже в столиці ще багато людей, які тільки визначаються, якою мовою розмовляти. Вистава “Патріот” має дати відповідь на ці питання – “Чому українською?” і “Чому це важливо саме зараз?”.

Ваш герой Любомир – це узагальнений образ українця. Наскільки Ваш особистий досвід перегукується з тим, що він переживає на сцені?

На щастя, мій життєвий досвід багато в чому збігається з цією історією, що допомагає мені бути природним у ролі, наскільки дозволяють мої акторські здібності, адже я не є драматичним актором. Наша історія починається з 1989 року – з фестивалю “Червона рута”, який став поворотним для нашої незалежності. Я давно досліджую українську музику, особисто знайомий із багатьма музикантами, які починали тоді, а зараз стали іконами. Я популяризую їхню творчість, тому цей пласт мені дуже близький.

За сюжетом Любомир лише на 10 років старший за мене. Коли Дмитро Тодорюк писав лібрето, а Петро Качанов створював ідею, ми намагалися вкласти в ключові монологи власні погляди. Я переконаний, що вони співзвучні з думками багатьох українців.

У виставі звучать пісні, що стали знаковими для цілих поколінь. Яка з них для Вас найособливіша?

У контексті вистави неочікувано круто розкрилася пісня “Люди як кораблі” Кузьми Скрябіна. Завдяки авторському аранжуванню Бориса Севастьянова вона зазвучала зовсім інакше, ставши справжнім відкриттям. А якщо говорити про мої особисті вподобання, то я обожнюю музику Братів Гадюкіних. Цей гурт заслуговує на величезну повагу, їхня творчість мені найближча.

Чи відчуваєте Ви, що музика допомагає тримати контакт із залом?

Безумовно. У драматичному тексті можна втратити думку через невдалу паузу чи акцент, а пісня доносить сенс через інші механізми. Вона цементує зв’язок із глядачем.

Під час війни можна було почути, що культура “не на часі”. Яка Ваша думка, і яку відповідь на це дає вистава “Патріот”?

Говорити, що культура не на часі зараз – це велика помилка. Свідомі люди розуміють, що вона важлива завжди, а особливо тоді, коли йде війна за наше існування на політичній мапі світу. Культура – це фундамент нації. Це музика, мова, танець – усе, що вирізняє нас серед інших. Наша вистава корелюється з цією думкою на 200%.

Якби Ви могли описати рок-оперу “Патріот” однією фразою, то якою?

Оце Ви мене схопили (сміється). Хм, нехай це буде фраза – “драматична, але правдива історія”. Спробую пояснити. Хоча ми взяли за основу рок-музику, і вона виконується з оркестром і в переважній більшості артистами оперного вокального жанру, це не рок-опера в чистому вигляді, а суміш жанрів. Це більше драматична вистава, в якій герої стикаються з дуже непростими життєвими викликами, де треба переступити через себе, зробити висновки після болісних історій. Ми знайшли там ключик до кожної живої людини. Правдива, тому що торкнеться кожного без якихось нашарувань ідеологічних сил. Все по фактах.

Який Ваш улюблений момент у виставі?

Без спойлерів буде важко розповісти, але я дуже люблю танець з Олею Жмуріною. Ми давно працюємо разом, але зазвичай наші герої конфліктують, а тут – пристрасть і танці. Також, мабуть, фінальний монолог і фінальна пісня. Вона писалася спеціально для вистави. Це текст Олександра Олеся “Вийди, змучена людьми”, а музику написав Євген Воронко, головний диригент Київської опери. Це непроста пісня за своєю структурою, оперна арія, і оскільки я не дуже практикуюся в оперному співі, а більше в роково-естрадній музиці, то для мене було викликом над нею попрацювати, але це дуже круто. Коли ми зіграли наприкінці січня три вистави поспіль, то після першої, як і після прем’єри, я сидів зі сльозами на очах, усвідомлюючи все, що ми прожили за ці дві години. Фінальний монолог і пісня ідеально фіксують усе, що ми хотіли сказати.

Чому варто прийти на виставу “Патріот”?

Варто прийти кожному, незалежно від того, чи ви львів’янин, чи гість міста. Ми живемо в час, коли втома від війни є природною. Часом хочеться опустити руки, але нам потрібен заряд, щоб триматися до перемоги, і вистава “Патріот” – потужне підживлення для нашої боротьби. Крім того, це прекрасна мистецька історія, в якій ви відкриєте для себе в неочікуваному звучанні пісні української незалежності. Якщо ви їх любили – полюбите ще більше. Якщо раптом якісь із них почуєте вперше, то я переконаний, що вони залишаться в вашому серці назавжди. А українська пісня завжди з людини робить кращу її версію.

Гал-інфо