Прем’єр у… квадраті

Зірка балету і молодий хореограф Артем Шошин своїми двома новинками причарував шанувальників Терпсіхори.

Тетяна Поліщук

Минулого тижня Шошин став героєм двох мистецьких подій у нашій столиці. Спочатку у резонансній онлайн-прем’єрі «Київ модерн-балету» він прекрасно виконав головну роль у «Маленькому принці» (постановка Раду Поклітару на музику Моцарта з поєднанням українських колискових у виконанні Марії Пилипчак відбулася у Жовтневому палаці, а транслювалася в Youtube — про цю виставу «День» писав у №203), а через три дні запросив глядачів уже на свою хореографічну роботу — «Далеко по сусідству» — на сцені Київської опери. Одноактна вистава, яка за 30 хвилин розповідає про життя сім’ї, — це вже восьма вистава Артема у статусі балетмейстера. Про новинки у репертуарі провідних колективів, з якими співпрацює Шошин, про виклики, які поставив коронавірус, і як залишатися ентузіастом, попри непрості часи сьогодення для митців, — наша розмова.

«ВИСТАВА «МАЛЕНЬКИЙ ПРИНЦ» НАРОДЖУВАЛАСЯ ЩЕ ДО КАРАНТИНУ»

— Вітаю з двома прем’єрами! У «Маленькому принці» ви виконували головну роль, і у вас вийшов лірично-романтичний образ. Цього разу Раду Віталійович хоча й по-своєму прочитав сюжет Антуана де Сент-Екзюпері, але кардинально не змінював відому історію. Це вистава-притча про дружбу, кохання, надію і смерть… Як народжувалася постановка? Які виклики приніс коронавірус і як відбувалися репетиції?

— У нас завжди на репетиціях творча атмосфера. Готувалося три склади виконавців, і ми до прем’єри не знали, кому випаде шанс першим представити нове хореографічне прочитання відомого твору Антуана де Сент-Екзюпері. Під час народження постановки ми всі були присутні на репетиціях, дивлячись, як працюють колеги, і кожен шукав свої фарби, аби краще та переконливіше передати характери героїв, яких ми гратимемо. Поклітару давав нам можливість не лише виконувати його задумки на сцені, а й самим щось шукати та знаходити. Десь за тиждень до онлайн-прем’єри Раду Віталійович назвав прізвища тих, хто вийде на сцену Жовтневого палацу (саме там відбувався показ, який транслювали в інтернеті, і його вже подивилися 17 тисяч балетоманів. — Т.П.) і хто яку роль виконуватиме. Вистава «Маленький принц» народжувалася ще до карантину, далі була пауза, коли театри закрилися через COVIV-19, а коли МОЗ дозволило працювати, то ми знову почали активно репетирувати, дотримуючись санітарних норм. Усім вимірювали температуру, в приміщенні театру ми ходили у масках, а вже коли виходили на сцену, то маски знімали, бо танцювати в них неможливо… Ми ж усі були здорові, а тому ніхто не заражався. Знаєте, я у масці навіть у магазині, де цей аксесуар є обов’язковим, не дуже комфортно себе почуваю…

— Я дивилась онлайн-трансляцію «Маленького принца», але кілька разів «картинка» та музика пропадали. Грішила на «Волю-кабель», а потім дізналася, що це «попрацювали» хакери. На вашу думку, кому і чому захотілося зірвати прем’єру, яку дивилися у різних містах світу через Youtube ?

— Про атаку хакерів-»ботів» під час онлайн-трансляції я дізнався вже після прем’єри. Дуже неприємно і не зрозуміло, навіщо це робилося. Для всіх нас вистава пройшла на одному диханні. Блокування трансляції — недружня акція проти «Київ модерн-балету», хоча наш колектив має чимало своїх прихильників і, зокрема, особисто фанів творчості Раду Поклітару. Дуже шкода, що були проблеми з онлан-прем’рою… Навіть не знаю, хто і навіщо пішов на таку ганебну акцію. Навпаки, вважаю, що треба одне одного підтримувати, бо зараз через пандемію мистецтво у всьому світі переживає не найкращі часи. Особливо важко театральним колективам, оперним і балетним театрам. За кордоном чимало провідних сцен взагалі закрилися до наступного року! А українські театри ще якось тримаються, хоча у залах є дистанційні обмеження для публіки. Від карантинних зон встановлюється кількість глядачів, не всі постановки можна показувати й через велику кількість виконавців, є проблеми і в хорових колективах, і в симфонічних оркестрах… Утім, сьогодні в Україні митці знаходять креативні підходи, аби відбувалися не лише концерти, а й постановки. А що стосується хакерської атаки, я не розумію, навіщо було «ставити палки у колеса» вистави? Тобі не подобається балет — не дивися! Не любиш «Київ модерн-балет»? Не ходи на наші постановки! Кожен сьогодні може знайти для себе щось цікаве. З кожним роком армія шанувальників «Київ модерн балету» зростає, бо наш керівник Раду Поклітару — цікава творча особистість, і глядачі завжди чекають на його нові вистави.

«МЕНІ ПРИЄМНО ВІДКРИВАТИ НОВІ ОБЛИЧЧЯ І ТАЛАНТИ» 

— У «Київ модерн-балеті» ви — прем’єр трупи, а репертуар Київської опери прикрашають ваші постановки як хореографа. Остання новинка — «Далеко по сусідству», де ви також є автором лібрето. Цю виставу можна назвати балетною сагою про життя: від народження до останнього подиху… про конфлікт батьків та дітей, пошуки свого місця… Вийшло балетне есе про сім’ю, проблеми і кохання…

— Я дуже задоволений цим балетом. «Далеко по сусідству» — це вже восьма моя постановка як хореографа. Вперше після прем’єри нічого не хочу змінювати. Бо раніше після перегляду знаходив якісь «штришки», які треба додати до вистави. А нині нічого переробляти чи додавати не хочу. Радий співпраці з акторами, які зайняті у цій постановці. Вважаю, що гармонічними вийшли й декорації, і взагалі — велика подяка всій творчій команді Київської опери. Гордий, що ми все зробили, щоб балет вийшов теплим і його добре сприйняли глядачі. І під час репетицій, і вже на прем’єрі я з насолодою дивився, як працюють артисти. Хореографічна складова вистави народилася всього за два з половиною тижні. Це досить швидко для повноцінного одноактного балету. З Мією Нагасавою, яка виконала образ Коханої, ми працюємо вже не вперше. Я вважаю її чудовою танцівницею і тонкою акторкою. Вона балерина від Бога і супер талановита артистка. Вона чимало перетанцювала класики і дуже органічна у сучасному танці. Нагадаю, що Мія отримала «бронзу» на престижному Міжнародному фестивалі сучасної хореографії (IFMC) у Вітебську, Білорусь. Я обожнюю цю танцівницю і з задоволенням завжди з нею працюю. Хочу відмітити Владислава Бондара — новий прем’єр театру, який виконав роль Сина, разом із Мією, вони продемонстрували висококласний творчий дует. Ці артисти — дуже гармонічні на сцені. Для мене — це зіркова пара Київської опери. У цій постановці відкрилися й інші артисти, які поки не є провідними прем’єрами трупи. Зокрема, це Ірина Іванів, яка класно зіграла роль Матері. Вона ще не прима, але з образом Матері, на мою думку, краще ніхто б із танцівниць театру не справився! Хочу відзначити й Микиту Бельченка, який мав невелику хореографічну роль (Ангел Смерті), але він чудово з нею впорався. Мені приємно відкривати нові обличчя і таланти.

«СИДЖУ НА ДВОХ СТІЛЬЦЯХ, І ЦЕ МЕГАСКЛАДНО»

— Зараз ви поєднуєте танцювальну і хореографічну кар’єри, а до чого більше лежить душа?

— Сиджу на двох стільцях, і це мегаскладно! Все ускладнюється тим, що я багато зайнятий як танцівник у «Київ модерн-балеті», і не можу втримати свої задумки, а тому виводжу їх на сцену. Без балету я не можу жити, хоча відчуваю, що душа почала більше лежати до праці як хореографа. Я люблю танцювати, але, мабуть, десь підсвідомо вже думаю про закінчення артистичної кар’єри, хоча ставити крапку та уходити зі сцени на піку творчості (у 29 років) ще зарано. Тому стараюся знаходити час та сили займатися і як танцівник, і як хореограф.

— Артеме, вас можна назвати «граючим тренером-хореографом». Те, що ви класний виконавець, допомагає під час народження вистави у статусі балетмейстера? Чи часто доводиться самому показувати колегам, аби вони розкрили образ на сцені так, як ви його бачите?

— Так, на репетиціях я часто показую, як хочу, щоб станцювали або розказали мовою пластики мої колеги. Вважаю, що те, що можу сам показати складні па, мені допомагає як балетмейстеру. Можу відчувати, у чому складність, підказати як танцівник, як краще «намалювати» роль. Я добре розумію, що колеги відчувають у той чи інший момент, як комфортно, а як не комфортно їм танцювати, чи готові вони до того, що треба розповісти на сцені?

«ХАЙ БУДЕ МІНІМУМ ПУБЛІКИ У ЗАЛІ, АЛЕ АРТИСТУ ПОТРІБНО ВІДЧУВАТИ ДИХАННЯ ГЛЯДАЧІВ»

— Пандемія фактично не дала всім митцям повноцінно працювати з березня. Як ви підтримували свою творчу форму в період суворого карантину та самоізоляції?

— Чесно? Я не підтримував якось особливо свою фізичну танцювальну форму, а лише розтягувався, аби не загубити крок, та качав прес. Карантин дав можливість добре відпочити, бо до пандемії в мене був дуже напружений графік. Фактично останні два роки жив, немов обертаючись у колесі: прем’єри, постановки, гастролі, а карантин поставив на паузу театри. От я й скористався можливістю, аби відпочити, подумати про нові проєкти, подивитися гарні фільми, цікаві вистави, записані на відео, почитати книжки, також намагався духовно розвиватися, надихнутися на подальшу творчість. До речі, балет «Далеко по сусідству» — це плід роздумів саме під час пандемії…

— Цей рік через COVIV-19 не дав можливості активно гастролювати, повноцінно виступати, брати участь у міжнародних фестивалях. Ніхто не може гарантувати, що до Нового року ситуація стане кращою, або не з’явиться ще який підступний вірус. Багато театрів під час карантину запускали відео-трансляції постановок, але концерти і вистави наживо — це завжди найсильніші враження у публіки. На вашу думку, які висновки треба зробити, аби знову не опинитися у довгій творчій паузі?

— Навіть якщо карантин буде продовжено, то все одно я буду намагатися працювати. Хай буде мінімум публіки у залі, але артисту потрібно відчувати дихання глядачів. Творчий процес має відбуватися: митцям і публіці це необхідно. Знаєте, через пандемію ми спочатку думали, що зробимо тільки запис «Далеко по сусідству», а коли карантин трохи послабили та з’явилася можливість показати його наживо у театрі, то ми вирішили продемонструвати повноцінну прем’єру, а не онлайн-показ. За пів року ми сильно скучили за публікою, і хай зараз МОЗ не дозволяє повністю заповнювати зал, а лише на 50%, але артисти і — судячи з реакції глядачів — глядачі отримали потужний драйв. Якщо COVIV-19 буде мутувати і активно працювати не дозволятимуть, то ми будемо думати не про онлайн-трансляцію, а спробуємо робити спеціальний запис вистави — так званий фільм-балет, який був популярний раніше на ТБ, а потім уже готовий «продукт» демонструвати в інтернеті. Хоча дійсно: відео-версія і жива постановка — це зовсім різні речі. Запис вистави дає можливість побачити виставу з іншого боку. Одне — коли ти чуєш, як на постановку відразу реагує публіка у залі, а відео нам дає можливість зробити різні ракурси вистави. Думаю, що будемо працювати на два фронти — кінобалет і сценічна версія вистави.

— У вашій останній постановці традиційні декорації, а у «Маленькому принці» — 3D, які, на вашу думку, краще використовувати у балеті?

— У «Маленькому принці» демонструються чудові відео, але 3D — це дороге задоволення, і не кожний театр може сьогодні собі дозволити такі витрати. У своїх виставах я люблю природну і традиційну сценографію. Відео додає об’єму виставі, а картинка інколи зачаровує глядачів — і це добре. Хоча, мабуть, я ще не доріс до відеопроєкцій, мені подобається інтимна, тепла театральна атмосфера.

— Раду Поклітару вже заявив, що готує новинку на початок грудня — «Дев’ять побачень» для трьох дійових осіб. Ви будете брати участь у цьому проєкті? Трохи прочиніть завісу, що мрієте поставити у майбутньому?

— У «Дев’яти побаченнях» я буду грати, беру участь в одному зі складів виконавців. Але ще ми не знаємо, кому Поклітару дасть перевагу показати прем’єру. Ми разом із партнеркою Оленою Салтиковою є серед заявлених танцівників цієї постановки. Вистава вже готова…

Що стосується моїх нових проєктів, то маю надію, що скоро буде не лише 9-й, а й 10-й, 11-й та інші. Ідей є чимало, за яку візьмуся першою, ще не знаю. Це буде залежати від того, в якому театрі буде та чи інша постановка, хто буде фінансувати її. На наступний сезон я вже маю пропозицію зробити двоактний балет на музику класика сучасності, видатного композитора Мирослава Скорика на сцені Львівської опери, і це буде вистава — як присвята маестро, який, на жаль, цьогоріч пішов у вічність…

Продовжу співпрацю і з Київською оперою, яку вважаю своєю другою домівкою. Я впевнений, що пандемія все ж закінчиться, і не важливо — буде фінансування нових постановок чи ні, але коли є команда однодумців, ентузіастів, які люблять мистецтво, то, незважаючи на різні перепони, ми будемо йти вперед та працювати, щоб радувати публіку цікавими новинками. Всі труднощі можна подолати, якщо є ентузіасти, а у Київській опері працюють висококласні професіонали й оптимісти, а тому все у нас буде добре!

Тетяна Поліщук

Leave a Reply