Прем’єра з Честю

Коли в 1890 році 27-річний П’єтро Масканьї написав одноактну оперу Сільська честь як конкурсний твір, він навіть не уявляв, що саме вона подарує йому прижиттєве визнання, і разом з ним долю «автора одного твору». Опера про вбивчу пристрасть, вирій людських почуттів, форсованих та максимально оголених перед публікою, вмить завоювала прихильність опероманів у всьому світі та ввійшла в топ репертуару найкращих оперних театрів.

Не оминула популярність італійського шедевру й сцену Національної опери України. Овації на честь генія Масканьї лунали в далеких 1957, 1973 та 1984 роках. Зі світом бурхливих побутових колізій в кращих традиціях веризму глядачів знайомили видатні виконавці Лариса Руденко, Галина Туфтіна, Дмитро Гнатюк, Анатолій Солов’яненко, Сергій Козак. Остання прем’єра на київській сцені відбулася 24 грудня 2010 року. Сьогодні опера входить до постійного репертуару Львівського та Одеського національних оперних театрів.

Для диригента-постановника Віктора Плоскіни, який з жовтня 2019 р. очолив трупу Київського академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва, ця вистава стала своєрідною візитівкою, яка мала ознайомити постійного глядача із його творчими вподобаннями і планами. В музичному портфоліо диригента, який свого часу очолював оркестри оперного театру Сербії, Національного оперного театру та Большого театру Республіки Білорусь, найвідоміші зразки італійської музики: опери «Набукко», «Макбет», «Трубадур» Дж. Верді, «Тоска», «Богема», «Турандот» Дж. Пуччіні, «Паяци» Р. Леонкавалло, «Дон Паскуале» Г. Доніцетті. Розпочати знайомство із Київською публікою диригент вирішив однією зі своїх найулюбленіших опер – «Сільською честю» П. Масканьї. Прем’єра спектаклю відбулася 31 січня і поклала впевнений початок новому етапу музичного життя театру.

Спроба наново представити київській публіці давно знайому оперу, вже в концертній версії, – справжній виклик для диригента, пов’язаний із багатьма ризиками. Досвідченого українського оперомана черговою прем’єрою “Сільської честі” важко здивувати, натомість привернути увагу широкого глядача доволі проблематично, оскільки постать Масканьї все ж менш відома загалу, ніж Верді чи Пуччіні. Оскільки візуальна складова концертного виконання спектаклю, акцентування якої сьогодні є трендом в світовій практиці, мінімізована – тримати увагу глядача, за умов відсутності яскравих костюмів та карколомних декорацій, залишається лише музикою.

Не слід забувати й про те, що «Сільська честь» вкрай рідко виконується без своєї веристської «сестри» – «Паяців» Р. Леонкавалло. Оскільки обидві опери одноактні і тривають трохи більше за годину, їх часто ставлять в дуеті, який меломани кличуть CavPag (Cavalleria rusticana + Pagliacci). Це має сенс з точки зору не лише логіки, а й продакшну. Адже залучати серйозні грошові ресурси для виготовлення декорацій і костюмів заради 1-годинного спектаклю недоцільно. Тому ідея поставити «Сільську честь» в концертній версії і без «Паяців» – це не лише питання бюджету, але й чудовий спосіб розширити репертуар театру в більш стислі терміни.

В концертному виконанні опери найважливіша складова – це максимальна взаємодія між всіма музичними «компонентами» вистави: хором і оркестром, оркестром і солістами, солістами і глядачем. Якщо один з компонентів непереконливий – глядач це почує. Тут без своєї «сестри» «Сільська честь» виглядає дещо оголеною і вразливою, адже другого акту, щоб виправити враження, не буде.

Партитура «Сільської честі» є серйозним викликом для оркестру і диригента через насиченість складною ритмікою італійської народної пісні, що є інтонаційною основою оркестрової та вокальної партій. Віктор Плоскіна прийняв цей виклик.  Бездоганне інтонування, прекрасний баланс звучання, гнучкість в моментах зміни темпоритму дозволили публіці сповна насолодитися прекрасною музикою Масканьї.

Особливо важливою в концертному виконанні опери є взаємодія між глядачем і солістом, який має переконати у власній історії та переживаннях без костюму та повного сценічного гриму. Виконавиця центральної жіночої партії Сантуцци Катерина Миколайко впоралась з цим завданням на 100 відсотків. Їй вдалося змусити глядача співчувати героїні та вболівати за її подальшу долю. Її виконання приємно вразило філігранно виваженим трагізмом – без істерії та показового заламування рук, без форсованого верхнього регістру – і викликало потрібні емоції: не жалісливість, але співчуття і повагу до жінки, що намагається повернути не лише кохання, а й втрачену честь. Рівень майстерності виконання і в ліричних соло, і в драматичних дуетах поруч із більш досвідченим партнером – Олександром Гурцем (Турріду), підкорив глядачів, що не пошкодували овацій для молодої солістки Дніпропетровської опери.

Олександр Гурець, для якого партія Турріду є протореною на сцені Національної опери стежкою, виглядав впевнено і переконливо. Проте йому вочевидь не вистачило того ідеального градусу драматичної напруги, з яким прекрасно впоралась його партнерка. Його Турріду звучав надто важко, виконанню не вистачало динамічної гнучкості та виваженості. В результаті пристрасті та кидання героя потонули в демонстрації сили, без сумнівів прекрасного і потужного, голосу.

Перед виконавцем ролі Альфіо, Олександром Мельничуком, постало завдання зобразити простого та грубуватого селянина Альфіо так, щоб не перетворити його на комічного персонажа з опери-буффа – чоловіка, якого водить за ніс красуня-дружина. Натомість Альфіо має викликати симпатію і співчуття, як людина, чия честь зазнала нищівного удару. Олександру Мельничуку вдалося утримати баланс комічного і драматичного, доволі майстерно втілити контраст у зміні внутрішнього стану героя – від бравади в сольному номері “Il cavallo scalpita” до гніву і страждань від сорому і приниження зрадженого чоловіка.

Анастасія Поліщук, якій доручено партію Лоли, цілком впевнено втілила образ кокетки, прекрасної спокусниці, що чудово розуміє владу своєї краси і відверто насолоджується нею в сцені із Сантуццею і Турріду.

Судячи з реакції публіки, солістам вдалося захопити глядача історією, характерами персонажів і їх емоціями без костюмів та декорацій. Допомагала тримати градус інтересу й стислість опери та стрімкість розгортання подій. Разом з тим у візуальному вирішенні вдалося прогледіли деякі прогалини, які втім не змогли зіпсувати загальне враження від вистави. Вбрання артистів більше нагадувало генеральну репетицію, ніж концерт. Костюми солістів-чоловіків були скоріше діловими повсякденними, а не святковими, а вбрання виконавиць не витримані в загальній естетиці. Якщо на Сантуцці та мамі Лючії були вдягнути сукні простого крою, що мали нагадати глядачу про сільський антураж, на Лолі не зовісм доречно майоріла розкішна вечірня червона сукня. Тож, можливо, доцільніше було б притримуватися єдиної концепції – або вишукане концертне вбрання, або вбрання із апеляцією до повноцінних сценічних костюмів.

Очікуваним тріумфатором вечора став хор, який одночасно із бездоганним виконанням вражав глядача виключним артистизмом. Цей тріумф вкотре засвідчив надзвичайно високий рівень професіоналізму, яким відзначається київська хорова школа. Виплекана визнаними майстрами – Левом Венедиктовим, Павлом Муравським, Віктором Іконником – вона давно є визнаною в світі, тому не дивно, що хор Дитячої опери під керівництвом Анжели Маслєннікової кожної прем’єри зриває левову частку глядацьких овацій.

В партитурі «Сільської честі» Масканьї відводить хору особливу роль в розумінні слухачем характерів і вчинків головних героїв. Дія опери відбувається в маленькому сицілійському поселенні, де мешканці живуть тісною спільнотою із певними законами та порядками. Події розгортаються на очах всієї спільноти, тому питання честі та спаплюженого імені постають для героїв особливо гостро. За цих умов хор зі спостерігача та масовки перетворюється на повноцінного учасника центральної колізії. Композитор підкреслює важливість ролі хору, інтегруючи його в сольні номери (чи навпаки, інтегруючи сольні номери в хорові): так, свою прекрасну арію «Regina Coeli» Сантуцца виконує разом із хором.

Рівноправність хору та солістів було підкреслено постановниками в візуальному вирішенні сцени: хорові підставки були розміщені на авансцені на одному рівні із солістами. За відсутністю можливості органічного переміщення сценою, у порівнянні із класичним спектаклем, хор активно апелював до солістів і глядача за допомогою жвавої міміки і артистизму.

В концертному виконанні опери завжди існує ризик перетворити її на концерт з об’єднаних за змістом музичних номерів. Разом з тим, за відсутності декорацій та костюмів, ніби на лакмусовому папері, виявляються всі недоліки у виконанні та координації. Тому з одного боку, це спрощує процес підготовки вистави, з іншого – підвищує очікування публіки від музикантів і диригента. Прем’єра “Сільської честі” виправдала ці очікування. Музикантам під керівництвом Віктора Плоскіни вдалося втілити на сцені історію про людські характери і фатальні почуття, і, найважливіше, гідно впоратись зі складною партитурою.

В контексті першого знайомства публіки з новим диригентом і його репертуарними вподобаннями, вибір опери із зрозумілим для всіх сюжетом про зраду, ревнощі і вбивство, яка навіть не потребує перекладених українською субтитрів, є вдалим як з творчого боку, так і комерційного. Тож чекатимемо на нові творчі рішення і матимемо сподівання, що про Дитячий театр опери та балету найближчим часом говоритимуть так само голосно, як про Національну оперу та оперету. 

Фото із офіційної сторінки Київського оперного театру у Facebook

Аліна ПЛАХТІЄНКО

Leave a Reply