School of Rock (Школа року) з’явилася в Києві

Всього 20 показів — цей проєкт треба встигнути побачити! Знаменитий бродвейський мюзикл Ендрю Ллойда Веббера відкриває 36 українських юних зірочок.

Тетяна Поліщук

Суперпрем’єрою Київська опера відкрила сві й 40-й сезон. Адаптовану версію легендарного мюзиклу (переклад українською мовою Володимира Бульби) здійснили: режисер — Віталій Пальчиков, диригент — Євген Воронко, сценографія — Марія Грабченко, художник костюмів — Катерина Маньковська, хореограф — Дарія Сагайдаковська.

— Це ж круто — відкривати театральний сезон прем’єрою! Це ж круто, якщо ця прем’єра — бродвейський мюзикл Ендрю Ллойд Веббера! Це ж круто, якщо ми його осилили, — зазначив директор — художній керівник Київської опери Петро КАЧАНОВ. — Постановка мюзиклу School of Rock — це велика відповідальність. По-перше, це офіційна україномовна версія всесвітньовідомого проєкту: в цей час, наприклад, тривають тури мюзиклу в США, Великій Британії, Австралії та Новій Зеландії. Україна тепер також у тренді. По-друге, ми реалізуємо цю постановку в межах громадського бюджету Києва, тож відповідальні перед киянами, адже вони рік з часу анонсу наших намірів чекали на цю прем’єру. В межах передбачених ліцензією умов театр здійснить лише 20 показів вистави, тож це справді варто встигнути побачити і почути.

Під час прем’єри відбувалася вистава у виставі: на сцені феєрично виступали 13 юних вундеркіндів, котрі стали достойними партнерами професійних акторів та музикантів, а в залі кожен хіт підспівували і пританцьовували глядачі! Серед публіки було чимало підлітків, бо саме для них Віталій Пальчиков поставив це драйвове дійство, яке не залишило байдужими як дорослих, так і дітей.

За сюжетом (лібрето — Ґленн Слетер, Джуліан Фелловз) гітарист Дьюї Фінн (його класно зіграв Іван Завгородній, актор, музикант та співак Театру на Подолі) це історія затятого рок-н-рольщика, противника всіх цивілізованих норм суспільства, котрого за якісь скандальні витівки звільняють із гурту. Він голодує, потерпає від безгрошів’я, і от одного разу Дьюї випадково перехоплює телефонний дзвінок, адресований його сусідові по кімнаті Неду Шніблі (Олександр Киреєв), і, несподівано для самого себе, погоджується замінити вчителя у престижній школі Horace Green Elementary School. Втім, за кожним кроком новачка стежить молода директриса школи Розалі Мюллінз (Анастасія Рябошапка), яка раз у раз повторює, що є палкою шанувальницею класики, а після уроків обожнює слухати… рок, зокрема гурт «Брати Гадюкіни»… Хоча Дьюї не має поняття про те, як і що викладати (!), він чудово знає, як сподобатися п’ятикласникам. Після того як Дьюї послухав їхню репетицію під час уроку музики, він вирішив створити із цих талановитих дітей новий рок-гурт, а ще у Фінна з’являється шанс повернути собі втрачену популярність та славу. Для цього необхідно лише виграти конкурс «Битва гуртів» і стати найкращим рок-гуртом. Дьюї сповнений оптимізму й віри в світле майбутнє, адже з ним його новий друг — дев’ятирічний Зак (Мілош Лучанко), котрий віртуозно грає на гітарі! Участь у конкурсі назавжди змінить життя дітей і рок-музиканта…

— У кастингу, який розпочався ще навесні, брали участь понад 300 дітей із різних міст України, — розповів «Дню» Віталій ПАЛЬЧИКОВ, головний режисер Київської опери і постановник School of Rock (Школа року). — Спочатку ми подивилися відеозаявки і з них відібрали 36 претендентів на участь у мюзиклі. Це найталановитіші діти-актори із Івано-Франківська, Одеси, Харкова, Кам’янця-Подільського, Білої Церкви, Вінниці та Києва, котрі вже мають нагороди у престижних вокальних і музичних конкурсах. До речі, діти, котрі наживо грають на інструментах, дебютували в нашій постановці також як співаки. Ми вдячні їхнім батькам і педагогам, що вони повірили в те, що юні віртуози не лише гарно грають на гітарах і барабанах, а й чудово заспівають, розкривши ще й свої акторські здібності. І це вийшло просто чудово на сцені!

У нас є дозвіл лише на 20 показів постановки (отже, не гайте час і подивиться, бо цей мюзикл того вартий. — Т. П.). Але якщо вистава буде успішною, то маємо надію продовжити ліцензію ще на 20 показів. У мюзиклі виступають кілька акторських складів. Головну роль Дьюї Фінна (по черзі) грають Іван Завгородній та Юрій Годо, і в кожного зовсім по-різному вийшов цей колоритний образ.

Іван — це універсальний артист. Нині Завгородній — провідний актор Театру на Подолі. Він закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, курс Едуарда Митницького. Працював у Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра, а з 2018 року — в Театрі на Подолі; учасник музичного гурту «КукаТаБанда» (керівник — Михайло Кукуюк). Гітарист, перкусіоніст, вокаліст, духовик, клавішник. Учасник музичного гурту «Дичка», керівник — Дмитро Бугайчук. Вокаліст, перкусіоніст; учасник музичного гурту Switch on the Light, керівник — Валентин Бойко. Флейта, вокал; учасник музичного гурту Furman Band, керівник — Олексій Большой. Акордеоніст, соліст. Нам пощастило, що Іван не лише гарний драматичний артист, а й чудовий музикант та співак.

Юрій Годо (Юрій Лук’яненко) — відомий кросоверний та оперний співак. У 2004 — 2005 рр. став «кращим тенором Іспанії» за версією журналу Opera Actual. Виступав солістом у Королівському театрі. Його пісні двічі завойовували престижну музичну премію Billboard, також був номінований на премію «Греммі». Починав кар’єру як класичний співак, але паралельно співав рок та поп, що зумовило появу стилю Crossover. Навчався у Володимира Тимохіна, Євгенії Мірошниченко, Пласідо Домінго, Монсеррат Кабальє, Хосе Семпере, Едуардо Хіменеса, Джакомо Аррагаля. Виступав на сценах «Реал-Опера» (Мадрид), «Карнегі-Хол» (Нью-Йорк), у театрах Парижа, Неаполя, Венеції та Мюнхена. Юрій бере участь у міжнародних оперних фестивалях, а зараз активно співпрацює з Київською оперою. Тому Іван Завгородній та Юрій Годо стали для нашого мюзиклу знахідками!

Перший блок показів відбувається у вересні — це дев’ять вистав, далі мюзикл покажемо уже протягом першого тижня грудня — шість, а третій блок, п’ять постановок — у лютому.

— Віталію, є відомий фільм американського режисера Річарда Лінклейтера School of Rock, у якому головну роль зіграв комік та музикант Джек Блек. Ця стрічка навіть увійшла до телерейтингу «100 найкумедніших картин». У вас своя оригінальна версія мюзиклу Ендрю Ллойда Веббера, яка має українські «родзинки» (пісня «Ми ходили…» рок-гурту «Братів Гадюкіних», шлягер «Вовчиця» Олега Винника). Автор дозволяє робити такі новації у своєму творі?

— У ліцензії зазначено: якщо ми беремо до постановки цей твір, то його потрібно адаптувати під країну, в якій він ставиться. Тобто автори вважають, що твір потрібно ставити так, щоб це було впізнавано для глядачів, а тому проблем з авторським правом немає. До речі, з учасниками гурту «Брати Гадюкіни» ми домовилися, і вони радо погодились, щоби в нашій виставі лунав їхній хіт «Ми ходили-дили-дили цілу осінь, півзими». А Винника ми й не запитували, але я не думаю, що Олег матиме заперечення, бо використовуємо дуже маленький уривочок із його пісні.

 Публіка в залі була «гаряча», розкута, наче на рок-концерті, а не на театральній виставі. Серед глядачів переважали підлітки — саме для них цей мюзикл. Гіперактивність публіки не заважала акторам?

— Ні, навпаки, додавала драйву всім учасникам дійства. Наша вистава — про рок-н-рол, а тому нам дуже приємно, що глядачі так активно її сприймали. Тішить, що вони отримували задоволення від мюзиклу, їх переповнювали емоції, так що все вийшло дуже круто! Для мене важить, щоб глядачі в залі жваво реагували на те, що бачать на сцені.

Перші покази School of Rock (Школа року) демонструють, що це вистава для сімейного перегляду. Важливо те, що дивитися мюзикл не нудно ні дорослим, ні дітям, хоч зараз підлітків важко затягнути до театру. 14 — 15-річні — це покоління гаджетів та інтернету, а театр вони мало знають. Та якщо батьки зацікавлені, щоб їхні діти духовно збагачувалися завдяки мистецтву, і роблять сімейні виходи до театру, то я впевнений, що результат неодмінно буде. Справді, наш мюзикл — це постановка для підлітків, і я плекаю надію, що про нашу School of Rock (Школа року) вже піде розголос, і з кожним показом у залі буде дедалі більше юних глядачів. Вистава — сучасна, і вона зацікавить дітей. От тільки шкода, що нині в культурному середовищі підлітки не звикли до походів у театр, немає контенту, а тому ми вирішили змінювати цю ситуацію своїми творчими проєктами. Наші перші глядачі мюзиклу, зі своїми враженнями, якими поділяться з однокласниками, стануть найкращими «пропагандистами» дійства. Ніяка потужна пряма реклама по телебаченню і радіо не буде такою ефективною, як враження дитини, котра захоплено розказує про School of Rock (Школу року), про крутих артистів та їхніх однолітків, котрі грають на сцені.

— Чи дозволено ліцензією показувати цей мюзикл на гастролях по Україні? Бо він вартий того, щоб його побачили якомога більше глядачів…

— Ліцензія не дозволяє робити повноцінну зйомку. Є офіційне відео, яке продається, але деякі епізоди можемо демонструвати. За угодою ми можемо показувати виставу лише в театрі. Прокатники та юристи кажуть, що гастрольне турне не передбачено. Вивозити таку масштабну постановку дуже важко, і нині комерційно це невигідно.

— Великий респект музикантам! Але ви їх практично заховали…

— Так, з нами співпрацюють класні музиканти: Олександр Могилевський, Микола Гончаренко – електрогітара, Марія Поляшова, Лідія Водик – клавішні, Єгор Славінський, Любомир Фещак – бас-гітара, Дмитро Орел, Олексій Мартинюк – ударні, а також маестро Євген Воронко. Ми й справді сховали музикантів, бо коли оркестрова яма відкрита, то складно було «відшліфувати» звук у залі, а тому довелося «забудувати» яму, щоби звукорежисер (Ігор Кисельов) міг нормально вибудовувати увесь творчий процес.

Із перших показів аншлаги уже супроводжують постановку, тож нехай так буде й надалі. До речі, наступні вистави відбуватимуться з 21 до 26 вересня.

Тетяна ПОЛІЩУК. Фото Бориса КОРПУСЕНКА