Веселе хуліганство, але з тонким смаком
У цій постановці режисер Віталій Пальчиков “розійшовся”: не робив кардинальних “купюр” у музичному матеріалі (опера йде понад дві з половиною години), вся його творча команда працювала дуже динамічно, а ще він поекспериментував…
Наприклад, довіривши партію Керубіно виконати не мецо-сопрано (як відбувається зазвичай), а харизматичній Наталії Чепченко, сопрано (глядачі запам’ятали цю артистку феєричним виконанням головної ролі у мюзиклі “Піноккія” де вона поєднувала естрадний та академічний спів). Нині Наталія навіть кульбіти на сцені робила: стоячи на голові бездоганно виконувала вокалізи, навіть не захекуючись!
Для Олександра Киреєва образ Фігаро добре знаний та улюблений (у Національній опері він виконує цього персонажа у виставі “Севільський цирульник”) і там, і тут співає й грає віртуозно.
В партії Сюзанни дуже переконливою постала молода солістка Ганна Шевченко. Для багатьох стала відкриттям лірична арія Марцеліни у виконанні Дарії Назимчук, яку рідко можна почути, бо постановники часто скорочуючи дійство, вирізаючи, на їхню думку, “зайве”… Ця партія стала однією з “родзинок” вистави.
Як завжди – супер переконливим був на сцені Андрій Гонюков та всі солісти – молодці!
Треба зазначити, що опера “Весілля Фігаро” – хіт, який прикрашав афішу Київської опери у різні роки. Можна пригадати еротичний триллер італійською мовою у версії режисерки Оксани Тараненко, якою театр відкривав свій 38-й сезон, потім оргінальну концертну версію, презентовану у 2020 році диригентом Сергієм Голубничим і режисером Віталієм Пальчиковим в українському перекладі Максима Стріхи. Нині глядачам представили вже масштабну “комедійну історію в стилі комікс на дві дії”. Ця прем’єра розриває шаблони. Вистава – весела, екстравагантна, динамічна, має оригінальну сценографію Пилипа Нірода, яскраві костюми та грим у стилі comedia del arte авторства Дмитра Куряти, а все складене разом точно дивує публіку…
Своїми враженнями від прем’єри поділилася у facebook Ліана КОСОВИЧ, концертмейстерка з вокалу Національної опери України:
“Отже…..Друзі, особливо моє +- покоління, пам’ятаєте, як в наше звичне уявлення про Моцарта увірвався (40 років тому, mammadaragaja) фільм Формана”Amadeus”. Пам’ятаєте, як ми всі хором питали: а що, так можна?
Чомусь весь вечір пригадувався Amadeus…
Відвідали з сином та подругою виставу “Весілля Фігаро” в Київській опері у постановці Віталія Пальчикова, диригент-постановник Алла Кульбаба. Не хочу ”спойлерити”, бо всіма руками-ногами recommend, наполегливо закликаю – йдіть, подивіться, послухайте, складіть власну думку…
Але все ж… Моцарт – це весело! Це коли ти чекаєш якогось звичного штампа в певному місці, а його нема (а що, так можна?), це коли сучасно, це коли коміксова стилістика прекрасно уживається з музикою, якій 240 років, це коли красиві костюми (теж не на всі смаки, але на мій – так, однозначно).
Це коли дуже багато чого вирішено за допомогою пластики (чесно, я просто в ”шоці”, як співаки рухаються на сцені, які вони пластичні!).
Єдине, що я не мала сили втримати в собі й що справило хіба не сильніше враження на мене (бо я підсвідомо завжди цього хотіла, не розуміла, чому в цій опері не так) – це образ Графині, яка нарешті постає розбещеною стервою, хитрою жіночкою, якій ніщо людське не чуже… А якою вона ще може бути, пригадайте Розіну в “Il barbiere…”. Як так сталося, що у Моцарта вона всю оперу скаржиться, плаче, рюмсає і всіляка жертва…Ніколи не розуміла, чому так?
Віталій Пальчиков “не дрогнувшей рукой” поприбирав з вистави всі “плаксиві” номери – і voila: Розіна. Повернення…
Вистава дещо хуліганська, але з тонким смаком… Багато відвертого, багато смішного, є деякі наші реалії (коли Керубіно відправляють в армію…..ну, ви зрозуміли (на медкомісію), ми голосно сміялись Why not?
Що ще підкорює? Та віддача, з якою працюють артисти на сцені, невимушеність, елегантність (зрозуміло, що хтось більше, хтось менше, але загальне враження моє – саме таке).
Якщо я скажу про шалений темперамент, ентузіазм і енергію (+ основне – робити Моцарта) Алли Кульбаби, я цим когось здивую? Отож….
Я, як завжди, принципово не пишу нічого про виконавців….це мої колеги, так чи інакше, тим більше, що скільки людей – стільки й буде думок (хоча кілька “фаворитів” в виставі у мене було).
Тож ще раз закликаю публіку відвідати цю непересічну виставу, вона того варта, гарний вечір (настрій) майже гарантований!
P.S. Хоча на істину в останній інстанції аж ніяк не претендую…
Тетяна Поліщук