«Від чуття» ультрамарину. Романси Сергія Рахманінова

У 39-му сезоні репертуар Київської опери (КМАТОБ для дітей і юнацтва) порадував відвідувачів цікавою новинкою – циклом камерних концертів під назвою «Від чуття». 24 вересня 2020 року відбулася перша музична зустріч

…Камерна затишна зала, напівзанурена у темряву, привітна ART-сцена, підсвічена дещо меланхолійним, сповненим прихованої тривоги градієнтом ультрамарину, відчуття причаєного очікування…

На сцену виходить художній керівник проєкту, оперний співак Андрій Бондаренко та оголошує, що першу імпрезу з циклу камерних концертів під назвою «Від чуття» присвячено романсовій творчості видатного композитора Сергія Рахманінова.

Камерне дійство відкрив знаковий романс «О нет, молю, не уходи» (на слова Дмитра Мережковського), що одразу занурив слухача в ауру особистісного. Патетико-драматичне виконання баритона Гліба Іванова підкреслило афористичність романсу, що має характер своєрідної «післямови». Це пристрасне освідчення соліста ознаменувало динамічний, відповідно до декларованої чуттєвості, початок концерту.

Як відомо, романси Сергія Рахманінова – це своєрідні мінівистави. У кожному з них розкривається сторінка зі справжнього людського життя. А інтонації з особливою відвертістю висловлювання дозволяють сприймати ці вокальні мініатюри як сповідь душі. Саме так прозвучали наступні три номери програми – загальновідомі композиції «Сирень», «Сон», «В молчаньи ночи тайной», які набували вигляду флешбеків – зворотних кадрів, що вводили слухачів у світ незабутніх споминів.

Надзвичайно сокровенно, у півтонах затаєної печалі поділилася зі слухачами романсом «Сон» (на вірші Олексія Плещеєва) Анастасія Поліщук. Рідкісної краси мецо, дивовижно проникливе виконання поєднувалися з аристократичною акторською подачею артистки, її фантастичним володінням мистецтвом спілкування зі слухачем. Витончений образ співачки в цьому концерті мимоволі викликав у моїй уяві риси «королеви німого кіно» початку ХХ століття Віри Холодної.

Напрочуд об’ємне, пройняте полум’яно-насиченими відтінками звучання подарував у романсі «В молчаньи ночи тайной» (на поезію Афанасія Фета) Андрій Бондаренко. У натхненному виконанні співака слухачі почули голос мрійливого героя, що поринув у стан п’янкого, щасливо-оманливого забуття під звуки ноктюрну.

Інакша грань нічного образу постала в романсі «Сумерки» (на текст Жана Марі Гюйо), який представила Алла Пригара. Зворушливо-ніжний спів артистки відтворив у пам’яті тендітно-лагідні обриси обличчя Надії Забели-Врубель, якій присвячено твір, – відомої Царівни-Лебеді, дружини та янгола-хранителя художника Михайла Врубеля. У такому ж просвітленому настрої у виконанні Алли Пригари прозвучала композиція «Маргаритки» («О, посмотри! Как много маргариток»). Ці квіти уособлюють у вокальній мініатюрі втішливе захоплення юністю й вродою.

Величним осяянням здійнялася заграва в романсі «Утро», який виконав Гліб Іванов. Вогнистий епіграф «Люблю тебя!» сміливо започаткував гру світанкового проміння, яке вмить розлилося по залі. Темпераментне та водночас зосереджено-задумливе трактування твору співаком рельєфно увиразнило алегоричність поезії М. Янова.

Ліричною кульмінацією вечора став «Вокаліз». Безсловесний монолог у виконанні сопрано Дар’ї Миколенко прозвучав, мов щемливо-інтимне зізнання, позатекстовий сенс якого долинав до кожного присутнього.

У відповідь на репліку першого номера концерту («О нет, молю, не уходи») прозвучав романс «О не грусти по мне» (на вірші Олексія Апухтіна) у виконанні Анастасії Поліщук. Початкові фрази обох вокальних композицій немов вступають у діалог і супроводжуються іменним «рахманіновським» акордом. Та, на відміну від нестримного поривання закоханого, монолог героїні звучить спокійно, виважено, зі смиренною, однак вольовою рішучістю.

Романс «Ветер перелетный» виконала Дар’ї Миколенко. Багатоманітний смисл поезії Костянтина Бальмонта, обійнятої схвильовано-елегійним настроєм музики, відтворював чарівливий голос співачки. Вона тонко передала «безтілесність» символів вітру, ночі та дня.

Окрема лінія драматургії вибудувалась у галереї трагічних портретів, презентованій романсами «Вчера мы встретились», «Проходит все», «Отрывок из Мюссе», «Христос Воскрес». Основним смисловим стрижнем цих композицій є інтонація всепоглинаючого розчарування й безмежної туги. Страждання збуреної душі приреченого самітника переконливо відтворила Алла Пригара. Ситуацію внутрішнього надлому, безнадії і розпачу вдалося експресивно зобразити Глібу Іванову.

Трагічною кульмінацією вечора став романс «Христос Воскрес» на слова Дмитра Мережковського. У гнівній промові Сергій Рахманінов демаскує нещадні закони існування людства. Неприйняття композитором і поетом жахливих катаклізмів суворо та безапеляційно пролунало у виконанні Андрія Бондаренка.

Цей риторичний оклик був влучним завершенням концерту. Бурхливі оплески та квіти від вдячної публіки сторицею винагородили талановитих виконавців. Після неослабного процесу співпереживання легким жестом P.S. став жартівливий романс на слова Петра Вяземського «Икалось ли тебе, Наташа».

Неможливо не відзначити вагому роль концертмейстера Лідії Водик, фортепіанна гра якої була чудовою складовою усіх концертних номерів.

Таїнство російського романсу скінчилося, але fleur події залишився з глядачами надовго. Я впевнена, що в проєкту «Від чуття» з’явилося багато шанувальників, які з нетерпінням чекатимуть на нові зустрічі та, ймовірно, бажають дізнатися про подальші плани його засновника. Тому ми звернулися до Андрія Бондаренка, який люб’язно погодився дати інтерв’ю.

– Скажіть, будь ласка, як виникла ідея та назва цього проєкту?

– Я запропонував цю ідею головному режисеру Віталію Пальчикову, він із радістю мене підтримав. У мене завжди була мрія проводити вечори камерної музики і частіше знайомити людей із нею. Шкода, що зараз це мало хто робить. На жаль, камерна музика потроху вмирає. Публіка цікавиться оперою, бо це більше шоу. І навіть коли видатні співаки виконують камерні твори, зал незаповнений. У мене було бажання організувати мініфестиваль, вечори камерної музики. А у зв’язку з тим, що важко було б створювати нову програму щомісяця самому, виникла ідея це зробити з солістами театру – в проєкті, у якому я б міг ділитися своїм досвідом.

– Подвійний сенс назви концерту «Від чуття» налаштовує глядачів на роздуми та інтригує. Які почуття і відчуття ви закладали в ідею?

– Тут все просто, я сам намагаюся так робити й усім кажу, що дуже велике значення має виконання від почуттів та власних емоцій. Від цього й народилося словосполучення «Від чуття». Але насправді, не я його придумав. В театрі є піар-відділ. Олександр Островський придумав цю назву і я зрозумів, що це влучно.

– Чи проводилися такі концерти на сцені Київської опери раніше?

– Напевно були камерні концерти, але ж у такому форматі – ні.

– Ви брали участь у подібних проєктах в інших країнах?

– У подібних ні, однак я багато співав сольних концертів із різною музикою. Були також спільні проєкти з виконавцями інших країн. Наприклад, є диск із камерно-вокальною лірикою Рахманінова, що об’єднав шість співаків. Разом із нами шотландський піаніст Єн Бернсайд записав усі романси Рахманінова. У Квінс-холі (Queen’s Hall) в Лондоні ми давали кілька концертів, присвячених цьому диску.

– Якою мірою такий формат концертів є популярним за кордоном, чи цікавий він для публіки в інших країнах?

– Він безумовно популярніший, ніж у нас, утім, знову ж таки, серед меломанів. Поціновувачі камерної музики викуповують абонементи у Веймар-холі, Карнегі-холі. Співаки для цих людей – суперзірки, вони їх чекають. Проте камерне мистецтво все ж менш затребуване, ніж оперне, якє є більш видовищним.

– Наскільки популярна камерно-вокальна творчість Сергія Рахманінова на Заході?

– Російська музика ще менш популярна, особливо в порівнянні, наприклад, із German Lieder. Тому що є видатні майстри виконання німецьких пісень Шумана, Шуберта, Брамса, і в концертних залах цієї музики звучить набагато більше, аніж російської. Твори російських композиторів співають здебільшого слов’янські вокалісти, але й вони не часто звертаються до камерного жанру. Я навіть не знаю хто зараз із суперзірок дає концерти з російських романсів. Був один Дмитро Хворостовський. І зарубіжні піаністи мріють попрацювати зі слов’янськими співаками – українцями, росіянами, поляками, хочуть пограти російську музику.

– У вашій вступній промові йшлося про цикл концертів. Не могли б ви поділитися планами наступних музичних зустрічей?

– Буде французька музика. Планується Чайковський у двох відділеннях, можливо додамо в програму струнні квартети. Звичайно звернемося й до української музики. Я думав об’єднати в одному вечорі романсову творчість Лятошинського й Косенка. Окремі вечори присвячуватимуться Мусоргському, Шостаковичу. Ну і, зрозуміло, Шуман, Брамс, Вольф, Малер. Намагатимемося проводити їх кожного місяця, а можливо навіть два рази на місяць упродовж цілого сезону. Ось поки такі наміри.

– Чому для першого концерту обрали камерно-вокальну лірику Сергія Рахманінова?

– Тому що він найбільш популярний і зрозумілий пересічним слухачам.

– Дійсно, через музику Рахманінова транслюються особливі струми емоційності. Концентрація відчуттів у романсах композитора неймовірна. І в концерті авторський погляд природно синтезувався з виконавським прочитанням. Було приємно спостерігати, як, органічно існуючи в поезії ХІХ–ХХ століть, учасники концерту залишаються собою та ніби надсилають меседж у сучасність. Антураж і контекст проєкту створювали самі артисти. А чим ви керувалися обираючи твори?

– Насправді – нічим. Ви казали, що в Рахманінова кожний романс – своя історія. Можна було б виконати два або три опуси по шість романсів. Але я просто спитав у колег що їм подобається. Адже дуже важливо, коли людина виходить і співає те, у що вона закохана. Певні композиції солісти пропонували самі, щось я їм радив. Усе це – спільна робота. Не знаю чи вийшло, та ми намагалися зробити концерт «diminuendo – crescendo – diminuendo» і наприкінці – просто кумедний романсик. На подальших музичних вечорах буде трохи по-іншому. Наприклад, у концерті з музикою Шумана потрібно буде відштовхуватися від історії, ідеї, закладеної у певному циклі.

– Які з виконаних у концерті романсів є для вас особливими?

– «Вчера мы встретились» – один із моїх найулюбленіших. Він дуже близький мені. Я його виконую з часів навчання у консерваторії. «Христос Воскрес», приміром, я співав уперше.

– В одному з інтерв’ю ви розповіли, чому полюбляєте саме камерну музику…

– Не те що камерна музика подобається більше, я люблю її так само, як і оперу, просто в цій сфері ти можеш залишитися наодинці з собою, своїми емоціями. Просто в опері є дуже багато такого, з чим потрібно рахуватися. І в результаті від твоєї творчості залишається лише вокал.

– В анонсі до заходу було написано, що стилістика концертів цілеспрямовано виключає помпезність. Чому зроблено такий вибір?

– Це особисто мої смакові уподобання, суб’єктивне сприйняття. Я люблю, щоб усе було скромно, інтимно й без пафосу. А в камерних концертах це можна зробити. Кожного композитора ми представлятимемо в різних кольорах. У мене Рахманінов викликає асоціацію із синім. Французів я хочу подати в помаранчевих тонах.

– Яких камерних виконавців ви би порекомендували послухати?

– Я обожнюю Жозе ван Дама. Він у цій музиці просто бог, із гарним теплим тембром, правильною вимовою. Зрозуміло – Дмитро Хворостовський, Олена Образцова. Євгеній Нестеренко приголомшливо співав. Ольга Бородіна неймовірно виконувала камерний репертуар.

– Дозвольте озвучити деякі враження про музичний вечір. Презентований вами формат є близьким для мене й моїх знайомих, поціновувачів камерного мистецтва. Нам не буває забагато академічного вокалу. Та концерт тривав близько 45 хвилин. Звичайно ж, мені хотілося продовження. Але, напевно, в цій недосказаності є своєрідна чарівність та інтрига очікування наступної музичної зустрічі. Однак, усе ж, чому концерт мав одне відділення?

– Насправді я просто не розрахував, це був мій перший досвід. Наступна імпреза триватиме довше, а в перспективі передбачаються два відділення по 30-40 хвилин.

– Чому ви вирішили завершити концерт романсом «Икалось ли тебе, Наташа»?

– А він єдиний веселий. У нотах навіть виписана присвята: «Нет! Не умерла моя муза, милая Наташа. Посвящаю тебе мой новый романс».

Цією життєствердною фразою закінчилася бесіда з Андрієм Бондаренком. Найближче майбутнє камерної музики для мене та прихильників цього виду мистецтва засяяло веселковими барвами.

Наступний крок у простір відчуттів Андрій Бондаренко пропонує здійснити 22 жовтня 2020 року. На романтичну прогулянку теренами Франції глядачів запрошують солісти Київської опери. Музика французьких композиторів ХІХ–ХХ століть – Каміля Сен-Санса, Габрієля Форе, Моріса Равеля заполонить музичну вітальню театру. Отже, шановні пані та панове, Carpe diem!

Надія УСТЮЖАНІНА

Leave a Reply