Свій 44-й театральний сезон Київська опера (Київський муніципальний академічний театр опери та балету) розпочала з рок-опери «Патріот» на музику «Братів Гадюкіних», Марії Бурмаки, Костя Москальця, Тараса Петриненка, Кузьми Скрябіна, Олександра Ярмака, Євгена Воронка.

— У жовтні 2022 року ми ставили у Каунасі (Литва) балет «Аладдін», — пригадує режисер-постановник рок-опери «Патріот», директор-художній керівник «Київської опери» Петро Качанов. — Там я побачив виставу про їхнього національного героя. Це була людина, яка спалила себе на знак протесту проти радянської влади. На честь цієї людини поставили мюзикл під назвою «1972».

Подумав, що нам у театрі теж треба мати виставу про нашого національного героя, але це має бути не конкретна особа. Так і вийшло, це збірний образ. Можливо це історія про одного з нас. Такі люди існують, вони є справжніми патріотами у серці — не на словах, а на ділі. Ми показали людину, яка не є якоюсь святою, ідеалізованою. Вона має свої вади, свої проблеми, свої досягнення, свої втрати. Але, разом з тим, ця людина є справжнім патріотом України.

Спершу уявляв, що ця вистава буде базуватися на музиці «Братів Гадюкіних». Але, коли почали працювати над лібрето, то почали виникати інші образи, інші картини. І я почав підбирати інші пісні. Так з’явилися Скрябін, Марія Бурмака, Тарас Петриненко, Москалець. А практично в останню хвилину з’явився Ярмак. Тому, що потрібно було відобразити щось характерне саме для Майдану. Пісня «22» спочатку звучала російською, а Дмитро Тодорюк її переклав. Ця пісня і є символом Майдану.

Робота над лібрето була побудована так, що спочатку з’являлися якісь ідеї, які я обговорював з Дмитром Тодорюком. І він вже ці ідеї об’єднував в діалоги чи монологи. Так з’явилися і закадрові тексти, тому, що нам потрібно було поєднати події, які почалися 1989 року і закінчилися 2022-го. У кіно це було б зробити простіше. А тут треба було відобразити хронологію важливих подій і великий відрізок часу. При цьому вкластися у дві години двадцять хвилин.

До цього часу я як режисер ще не робив таких великих проєктів. Але з самого початку це була моя ідея створити таку виставу. Я сам підбирав музику, яка потім була використана у цій виставі. Вже уявляв як ця постановка має виглядати.

Шукав драматичного режисера. Це вистава музична, але, можливо, драматичний режисер, як мені здавалося, краще поставить її у контексті наших історичних подій. Під час розмови один відомий режисер у мене запитав, якою має бути музика. Відповів, що «Брати Гадюкіни». А він, виявляється, навіть не знав, хто це такі.

Я зрозумів, що, якщо віддам цю роботу комусь іншому, то не знайду собі місця — емоційно і морально. Тому, що у мене вже була картинка цієї вистави. Настільки вона вдала, судити не мені, хоча й не вважаю її дуже вдалою. Але, з іншого боку, можу сказати, що всі мої задуми, ідеї, намагання і прагнення у принципі втілилися. І абсолютно повноцінно вклалися в сюжетну лінію. Вийшла достойна, повноцінна вистава. Звісно, це моя думка і я можу помилятися.

Спочатку ми провели кастинг. Тому, що у нас оперний театр, оперні голоси, а тут абсолютно інший жанр — рок, реп та поп-музика. Отож, ми запросили солістів, які у нас не працюють. Виставу поставили практично за місяць. Звичайно, мені допомагав Дмитро Тодорюк, який є режисером цієї вистави. За що йому дуже вдячний.

Виконавець головної ролі Зіновій Карач — музикант, радіоведучий. Мене він приємно вразив своєю щирістю і працелюбністю. Загалом, запрошені артисти ніколи не говорили, що їм важко, ні на що не нарікали. Вони чітко і відповідально поставилися до цієї прем’єри і абсолютно чесно виконали свою місію.

Якщо Зіновій для мене це справжнє відкриття, то Ольгу Жмуріну та Анастасію Яценко я знаю й по інших проєктах. Орина Гужва теж для мене відкриття — епатажна солістка, яка виконала роль Іванни. Ми довго працюємо з Юрієм Годо. Він зіграв у нас не одну виставу. Так само Антон Перегуда дуже талановитий вокаліст. У різних складах вони з Юрієм виконують роль Професора.

Не можу не сказати й про інших виконавців. Роль Олени виконує Ганна Твердова. Роль Васі — Дмитро Тодорюк та Владислав Фоміних. Вовчика зіграв Артем Куріний та Володимир Щур. Дуже важливі епізодичні ролі лікарів — Андрій Гонюков, Ганна Шевченко, Анна Зарецька, Євген Бічасний, Ганна Семець. А ще — Наталія Чепченко, Марія Антоневська, Данило Коток, Роман Перевертун, Сергій Макієнко, Вікторія Осадчук.

Також у нас є ролі, які виконав хор у двох номерах — «Карпати» програли футбол” і «Ми ходили-дили-дили». Це драматичні акторські ролі і солісти хору виконали їх досить успішно.

Задіяли і балет. Він у нас досить унікальний. Сьогодні вони грають у виставі «Патріот», а завтра — балеті Анатолія Кос-Анатольського «Сойчине крило». Тим наш театр і унікальний, що ми можемо демонструвати на сцені різні жанри. У нас є проєкт «Джазова абетка». Від джазу до класичної опери — ми маємо великий потенціал з нашими солістами, нашим балетом, нашими хором та оркестром. Цінність нашого театру в тому, що він і справді є родинним. Його цільова авдиторія — дорослі, юні глядачі і діти. Репертуарні вистави у нас теж різнопланові, починаючи від «Симфонічної абетки» і закінчуючи тим самим «Сойчиним крилом» або оперою «Фальстаф».

Та повернемося до рок-опери «Патріот». Євген Воронко не тільки диригент-постановник, він ще й автор фінальної пісні «Вийди, змучена людьми…» на слова Олександра Олеся. Крім того, що він у нас диригує балетами та операми, ще й є одним з небагатьох, хто має хист бути диригентом-постановником вистав, які пов’язані з рок чи популярною музикою.

Також треба сказати про Крістіну Шишкарьову — хореографа-постановника нашої вистави. Вона підготувала досить виразні номери. Це теж нова і світла уява про те, як можна ставити балетні номери в нашому театрі.

Не можна не згадати і Анжелу Масленнікову, яка забезпечила хорові голоси і працювала над мізансценами хору, про які я згадував вище.

На художника-постановника і художника з костюмів вирішив запросити Марію Левитську. Нам потрібно було показати як костюми 90-х, так і 2000-х. Період становлення нашої держави також відображений і в костюмах. Марія Левитська великий фахівець. Також вона мала команду, з якою разом працювала. Це Мілана Скорик і Станіслав Петровський. Я задоволений цією співпрацею на всі 100!

Опера «Патріот» — це ще не готовий продукт. У мене є ідея щодо фіналу. Також треба допрацювати декілька сцен. Як я вже згадував, наш театр та наші артисти більше пов’язані з оперним співом і співом взагалі ніж з драматичним театром. Тут ми також будемо допрацьовувати. Перші покази, як мені здається, це ще не фіналізована вистава. Вона вдосконалюється.

Це моя перша повномасштабна вистава і, думаю, що остання. Але, водночас, не можна й зарікатися. Побачимо…

Раніше у репертуарі нашого театру був балет «Жізель», який не йде вже багато років. Зараз будемо його відновлювати. Оновлену версію плануємо показати наприкінці листопада.

У мене є в планах і головний диригент нашого театру Василь Василенко ініціює постановку опери Юлія Мейтуса «Ярослав Мудрий». Але я хочу, щоб ми поставили цю виставу на Софійській площі. Це моя мрія і мій план. У нас занадто мала сцена для такої потужної і масштабної постановки. Хотілося, щоб цей показ був присвячений нашій перемозі. А потім у меншому масштабі ми могли б показувати цю оперу і на сцені нашого театру.

— У театрі був відкритий кастинг, про який я дізнався з соціальних мереж, бо був підписаний на сторінки Київської опери, — продовжує розмову виконавець ролі Любомира Зіновій Карач. — Подав анкету на дві ролі. Врешті сформували вибір і обрали мене на роль Любомира.

З 2011 року займався реставрацією української музики. На той час інтерес до українського, особливо того, що робилося до Незалежності, був невеликий. А я якось почув музику Богдана Весоловського, після чого вирішив перебратися до Львова і, власне, займатися реставрацією української музики.

І музика, на якій побудована вистава «Патріот», дуже мені імпонувала. Це був крок до популяризації української пісні, яка колись була частиною нашої Незалежності і формувала нас. Але, на жаль, була з’їджена російською експансією. Сама суть проєкту і його музична складова були для мене дуже цікавими.

Колектив Київської опери — це дуже віддані своїй справі люди. Це команда, яка забезпечила мені максимальну підтримку. Вони не виявляли до мене упередження. Я не відчував ніякої підозри, заздрості. І обидва склади, з якими ми працювали, як на мене, з необхідною віддачею та великим інтересом поставилися до цього проєкту.

«Патріот» — це не класична драматургія, яка вимагає бути максимально прив’язаним до тексту. Ми багато імпровізували, багато шукали чогось такого, що відповідатиме образу. Але цього не було прописано у сценарії. Вся ця колективна робота була дуже цікавою. Я не чув ніяких нарікань, хоча сам процес роботи над виставою був досить складним.

Мені дуже близькі всі основні тези, які висловлює Любомир. Це загибель Чорновола, захоплення Криму та інші. Його патріотизм і любов до України. А я згадую свою юність.

Ріс у російськомовному регіоні, серед російськомовних військових, багато з яких були етнічними росіянами. Це була авіаційна військова частина у Миргороді на Полтавщині. Закінчував російську школу. А хлопці та дівчата, з якими навчався, приїхали з Німеччині після розвалу берлінської стіни.

На початку 2000-х для здобуття професії переїхав на Західну Україну. Тут познайомився з великою кількістю української музики, якої до цього не чув. Торкнувся українського мистецтва, української поезії, української драматургії. Це була справжня магія. Відтоді я максимально пропагую українське, кохаюся в українському, намагаюся його досліджувати.

Мій герой — людина неідеальна, має недоліки. Протягом тих років, в яких відбувається дія вистави, він отримує знання, розуміння і стає справжнім патріотом, виявляє в собі ті чи інші якості.

Цей образ, безумовно, потребує доповнення. Подекуди мені здається, що треба наповнити молодого Любомира для того, аби його могла краще відчути молодша авдиторія, яка приходитиме на вистави. Напевне образ буде розвиватися, бо, коли вистава починає рухатися по своєму репертуарному шляху, вона викристалізовується, образи наповнюються. Звісно, ще є над чим працювати.

Дуже хочу, аби продовжилася наша творча співпраця з Київською оперою. Вже маю одну пропозицію, яку ми зараз розглядаємо. Сподіваюся, що буде принаймні ще одна вистава, в якій я гратиму. Але деталі трішки згодом.

Едуард Овчаренко
Фото Вадима Гнідаша.

i-ua.tv