Зваблення музикою на сцені Київської опери

Попри тяжкі умови пандемії, з її локдаунами та обмеженнями, Київська опера продовжує тішити свого глядача численними прем’єрами. Лише в жовтні на сцені театру відбулися прем’єри концертно-сценічної версії опери «Весілля Фігаро», балету на одну дію «Далеко по сусідству» та гала-концерту «Росіні-Пучіні». 6 листопада відбулася нова зустріч глядачів із Моцартом і його геніальним творінням, двоактною оперою на лібретто Лоренцо да Понте «Дон Жуан».

Про концертне, сценічне та концертно—сценічне

Виконання опер в концертно-сценічній версії вже стало візитівкою Київської опери. Лише цього року публіка вкрай тепло зустрічала концертно-сценічні прем’єри опер «Сільська честь» Масканьї, «Весілля Фігаро». В той час, як для Національній опері традиційним є повний продакшн із костюмами та декораціями, а на сцені Національної філармонії зрідка можна почути концертні версії вистав, Київська опера впевнено зайняла власну нішу.

На відміну від концертної версії, де артисти співають оперу в супроводі оркестру у класичному святковому вбранні, без декорацій та сценічного дійства, концертно-сценічні постановки Київської опери відрізняються від повноцінних лише відсутністю декорацій, відповідних костюмів та гриму. Натомість сценографія спектаклю максимально використовує сценічний простір (аван- та ар’єрсцену, закулісний простір та глядацьку залу), режисуру світла. Артисти спектаклю не просто демонструють красу свого голосу у статичних виконавських позах, натомість на сцені відбувається справжній драматичний спектакль.

Зірки, на сцену!

В анонсуванні прем’єри «Дон Жуана» основний акцент робився на зірковий склад виконавців. Найбільш очікуваною була поява відомого баритона Андрія Бондаренка у головній ролі. Його вірного слугу Лепорелло запросили співати одного з кращих басів-буффа Андрія Гонюкова. В партії Командора був анонсований легендарний бас Тарас Штонда.

До жіночих партій було запрошено солісток Львівського театру опери та балету — лауреата міжнародних конкурсів Юлію Погребняк та Заслужену артистку України Людмилу Осташ. Виконавиця ролі Церліни Дар’я Миколенко добре відома глядачам Київської опери за роллю Барбаріни у нещодавній прем’єрі «Весілля Фігаро».

До диригентського пульту став головний диригент Оперної студії Національної музичної академії ім. Петра Чайковського, диригент-постановник Київської опери та Театру оперетти Сергій Голубничий. Для тих, кому зіркових імен було замало, до оркестру театру запросили Національний камерний ансамбль «Київські солісти».

Drama чи giocosa?

Дон Жуан Моцарта — один зі світових оперних шедеврів, наявність якого в репертуарі  свідчить про певний рівень оперної трупи і оркестру. Разом з тим це одна з найскладніших для постановки опер. І справа не лише у великій кількості сцен, дійових осіб та заплутаних інтриг, а перш за все у її жанровому визначенні. Опера одночасно має всі ознаки опери-buffa (типові персонажі-маски з комедії dell arte, низькі чоловічі голоси, велика кількість ансамблевих сцен та речитативи-secco в супроводі клавесина, в яких відбувається розгортання сюжету) та опери-seria (тема потойбічних сил, помсти і розплати, характерні інтонації в аріях драматичних героїв). Неоднозначним є і головний герой, який з одного боку гульвіса, звабник і вбивця, але з іншого не позбавлений позитивних якостей та шарму.

Сам Моцарт свою оперу «Дон Жуан» позначив як drama giocosa (весела драма). Серед музикознавців й досі точаться суперечки, чого в опері все ж більше — трагедії чи комедії. Тому й постановники, задля нових концептуальних та візуальних рішень, акцентують або на drama, або на giocosa. Як, наприклад, в постановці Театру Des Champs-Elysees 2013 року, із сценою і костюмами в чорно-білій гаммі та з траурним декором, із столом для розтину, який майорить на передньому плані протягом спектаклю, і на якому Статуя Командора у фіналі відправляє Дон Жуана прямісінько в піч крематорію, і з Лепорелло, повністю позбавленого комізму, який з жахом та болем спостерігає протягом вистави, як його господар проторює собі стежку до пекла.

I personaggi di buffa

Персонажі «Дон Жуана» утворюють два табори, які презентують два жанрові начала опери. Комічні персонажі — слуга Лепорелло (бас) та закохані Церліна (сопрано) і Мазетто (бас) — є типовими представниками опери-buffa. Проте ці персонажі не карикатурні, це живі та рельєфні характери.

З першої появи на сцені Андрія Гонюкова стало зрозуміло, чому саме він прикрасив афіші та обкладинку програмки. Його Лепорелло, жвавий і комічний, із могутньою і  надто красивою для його персонажа статурою, спричинив вибух позитивних емоцій у глядачів. Акторська гра виконавця, беззаперечно, вражала найбільше. Андрію вдалося головне — не перетворити Лепорелло у дурнуватого блазня і розкрити усі грані його образу.

Дует Церліни та Мазетто у виконанні Дар’ї Миколенко та Олександра Харламова зачарував глядачів своєю органічністю і щирістю. Їх акторський та виконавський ансамбль був настільки переконливий, що складалося враження, ніби на сцені дійсно закохані молодята. Красива і тендітна Дар’я Миколенко підкорила своєю Церліною з перших хвилин появи на сцені. Вкрай рідко виконавицям цієї ролі вдається вивести свою героїню з тіні драматичних жіночих персонажей  — Донни Анни та Донни Ельвіри. Дар’я прекрасно втілила образ прекрасної юної дівчини, щиро закоханої в нареченого, наївної і звабливої. Ніжно і проникливо прозвучала її сольна арія в другій дії Vedrai carino. Разом з тим в ансамблевих сценах силою голосу Дар’я не поступалася партнеркам по сцені.

I personaggi di dramma

Комічним героям протиставлене «тріо помсти»: Донна Анна, Донна Ельвіра та Оттавіо — персонажі, які прагнуть справедливості та розплати за розбиті серця і відібране життя. Юлія Погребняк переконливо втілила образ шанобливої Донни Анни, яка вистояла проти звабника, але поплатилася за спокусу життям свого батька. Молода виконавиця змогла передати увесь спектр емоцій, які проживає її героїня протягом вистави: обурення від замаху на її гідність, горе і відчай від втрати батька, жагу помсти, вдячність і щиру любов до свого захисника Оттавіо. Сольна «арія помсти»  Or sai chi l`onore наприкінці першої дії прозвучала впевнено ї потужно.

Проте зіркою вечора серед виконавиць жіночих ролей безумовно була Донна Ельвіра у виконанні солістки Львівської Національної опери Людмили Осташ. Слухачі одразу відзначили високу виконавську майстерність і видатний артистизм співачки. Її Донна Ельвіра ідеально відповідала композиторському задуму — зобразити пристрасну жінку, що страждає від ревнощів та внутрішньої боротьби між голосом розуму та бурхливими почуттями. У голосі Людмили приємно було відзначити відсутність надмірного форсування та гіперболізованого драматизму, якими часто зловживають виконавиці цієї ролі, перетворюючи Донну Ельвіру на істеричну abbandonata (покинуту).

Попри нетривалу появу в опері постаті Командора, левову частку овацій отримав Тарас Штонда, який не потребує додаткового представлення та опису регалій, адже належить до тих артистів, чий голос упізнають без підглядання в програмку. У фінальній сцені появи Статуї в будинку Дон Жуана він звучав по-справжньому моторошно.

Окремої уваги заслуговує режисура фінальної сцени. Налякати сучасного глядача появою потойбічних сил без візуальних спецефектів, як в кінематографі, вкрай важко. Тим паче за умов відсутності декорацій, костюмів і гриму. Але постановники Київської опери вирішили сцену геніально просто — за допомогою освітлення. Поява дужої постаті артиста на балконі посеред темряви прямо в глядацькій залі справила грандіозне візуальне та аудіальне враження. Світло прожектора, розташованого за спиною артиста, відкидало на стелю велетенську тінь, яка нагадувала страшного привида. Це був справжній хоррор, що налякав до мурашок.

Про розкішний баритон та роздуми про спокусу

Головний герой опери об’єднує в собі два начала, адже цей образ не можна трактувати однозначно. З одного боку, Дон Жуан — звабник і гульвіса, але з іншого йому притаманні відвага, почуття власної гідності та відданість власним цінностям.  Він не викликає в глядача відразу, а навпаки — симпатію та співчуття.

Заспівати цю складну в усіх аспектах партію було доручено, без перебільшень, справжній зірці, відомому далеко за межами України баритону Андрію Бондаренку, який долучився до трупи театру на початку нового сезону. Послужний список артиста вражає. Він встиг виступити на кращих оперних сценах світу: Deutsche Oper Berlin (Берлін), Маріїнського театру (Санкт-Петербург), Teatro Real de Madrid (Мадрид), The Dallas Opera (Даллас), Іsraeli Opera (Тель-Авів), Королівського театру в Ковент-Гардені.

Образ Дон Жуана Андрій втілював не вперше. У 2019 році він заспівав його на сцені Театру Верді в Падові та Palm Beach Opera у Флориді.

В тому, що виконання Андрія буде бездоганним, не було сумнівів й до початку вистави. Але з перших нот абсолютно розкішний баритон перевершив всі слухацькі очікування. Блискуче виконання технічно надскладної сольної арії «з шампанським» викликало шквал овацій. З емоційного боку Дон Жуан Андрія вийшов радше драматичним персонажем, ніж звабливим життєлюбом.

Без зваблення і спокуси важко створити цілісний образ Дон Жуана, адже саме вони є невід’ємною частиною його внутрішнього світу, мотивацією його вчинків. Чуттєвість та спокусливість героя були прочитані Андрієм доволі незвично. Його Дон Жуан видався радше сексуальним інтелектуалом, ніж блискучим звабником. Подібне враження підсилювалось візуальним сприйняттям total black-у у вбранні артиста. Можливо, в цьому полягав задум — підсилити трагічність долі героя, але протягом вистави не полишало враження, що на сцені не Дон Жуан, а Фауст.

Оркестр, з урахуванням умов, в яких нині доводиться працювати музикантам, хочеться підтримати найбільше. Чи можна вимагати ідеального інтонування та злагодженого ансамблю, коли колективи та оркестри масово скасовують виступи через хвороби музикантів, коли в умовах обмежень доводиться змінювати формат виступів та репетицій? Нехай кожен слухач вирішує для себе.

***

Концертно-сценічні вистави резонують із позиціонуванням театру як «опери для всіх». Можливо, пафос розкішних вбрань та карколомних декорацій дійсно може змусити когось вважати, що опера для нього є надто високим і недосяжним мистецтвом. Будемо відвертими, любов до високого мистецтва та його розуміння — це те, що або прищеплюється змалечку, або з’являється у результаті самовдосконалення та виховання правильних звичок як то читання книг, відвідування виставок та театрів. Тому, прагнення наблизити оперу до публіки, з врахуванням загального культурного рівня, є цілком виправданим. Але в ідеальному світі публіка прагне наблизитися до опери, а не навпаки.

Якби там не було, блискуча акторська гра, ідеальна взаємодія і надзвичайно високий рівень професіоналізму, які демонстрували артисти на сцені того вечора, та 20-хвилинні бурхливі овації свідчать про те, що Київська опера може запропонувати високоякісний продукт, який задовольнить вибагливого оперомана і водночас привабить ширшу аудиторію. І для зваблення слухача їй не потрібні яскраві костюми та складна машинерія, а сама лише музика.

Аліна Плахтієнко

Tags

Leave a Reply