Романтична історія на столичній сцені
У Київській опері (Київському муніципальному академічному театрі опери та балету) відбулася прем’єра балету «Жізель» французького композитора Адольфа Адама, лібрето Анрі де Сен-Жоржа, Теофіля Готьє та Жана Кораллі за легендою, яку переказав Генріх Гейне.
У легенді розповідається про дівчат-віл, які були зраджені їх нареченими і померли до весілля, а потім перетворилися на мстивих і безжальних духів. Хореографія Жана Кораллі, Жюля Перро та Маріуса Петіпа. Балет вважається одним з найвидатніших творів епохи романтизму.
— Ідея цієї постановки належить головній балетмейстерці нашого театру, народній артистці України Тетяні Боровик, — розповів Петро Качанов, директор-художній керівник Київської опери, заслужений працівник культури України. — Вона прийшла до мене і сказала: «Давайте повернемо „Жізель“ на нашу сцену». Звісно, у нас є фінансові обмеження, щоб випускати прем’єри. Але я підтримав цю ініціативу, і ми зробили все можливе, аби прем’єра відбулася у 2025-му.
Тетяна Василівна — дуже професійна і відповідальна особистість. Мені з нею приємно працювати. Напевне балет один із таких творчих цехів, який дуже хиткий у теперішніх умовах. Це тому, що балерин і артистів балету сьогодні потребує весь світ, всі оперні театри, у тому числі й національні. Треба віддати належне Тетяні Боровик, що вона як головна балетмейстерка, незважаючи ні на які перешкоди і ситуативні проблеми, що виникають під час повномасштабної війни, тримає балетну трупу у формі. Вона постійно її поповнює новими артистами. Я вважаю, що у нас досить професійна і конкурентна балетна трупа.
Як би не будо складно артистам нашого балету, але їм дуже приємно працювати у трупі театру, де є хороша і жива атмосфера. Але, з іншого боку, вони шукають можливість отримувати більшу зарплату. І це абсолютно природно. Прагну будь-яким чином їх підтримати. Намагаюся, якщо це можливо, давати надбавки, премії. Повторюся — на велике щастя у нас хороша і професійна трупа. І я вважаю, що вистава вийшла досить пристойна.
Тепер щодо планів. Спершу ми планували випустити рок-оперу «Ісус Христос — суперзірка» у квітні-травні. Але проблема в тому, що на постановку всіх своїх прем’єрних вистав ми повинні самі заробляти кошти. У нас виник гастрольний тур Європою на два місяці, який починається 6 лютого. Сподіваємося під час цих гастролей заробити кошти на нову постановку. Тому, швидше за все, прем’єра відбудеться у червні на закриття театрального сезону.
Крім цього плануємо у цьому сезоні постановку ще однієї класичної опери. Не буду поки говорити якої. Однак, якщо все складеться, наші глядачі дізнаються про це зовсім скоро.
Залишається у планах і постановка опери Юлія Мейтуса «Ярослав Мудрий». Це має бути дуже масштабна вистава. І я мрію, що її прем’єра відбудеться на Софійській площі і буде присвячена нашій Перемозі.
— Перше моє дитяче враження від балету «Жізель» — захоплення, — пригадала Тетяна Боровик, балетмейстерка-постановниця вистави, головна балетмейстерка театру, народна артистка України. — По телевізору відбувалося щось надзвичайно красиве — білі сукні, чудова музика. Вже тоді на підсвідомому рівні відчувала, що це щось надзвичайне. Згодом «Жізель» стала однією з моїх найулюбленіших вистав.
Попередню постановку балету «Жізель» у Київській опері зняли з репертуару десь п’ять років тому. Давно хотіла, щоб афішу нашого театру знову поповнила ця неймовірно красива, лірична і, разом з тим, драматична вистава. Для мене, як і для багатьох інших, це взірець романтичного балету.
Повернути «Жізель» в репертуар я запропонувала директору нашого театру Петру Качанову. Надзвичайно вдячна, що він підтримав мою ідею. Хвилювалися і він, і я, чи оволодіють наші молоді артисти таким матеріалом. Спираючись на відгуки тих, хто бачив виставу, я вважаю, що вони впоралися і дуже цьому рада.
У роботі над виставою, як завжди, спочатку вчили матеріал, потім відпрацьовували стилістику вистави. «Жізель» дуже цікава тим, що перша дія побутова, події відбуваються у селі. А друга — романтична, містична, показаний зовсім інший світ. І все це треба було обов’язково відтворити у рухах і передати настрій.
У першій дії, яка в основному складається з ігрових моментів, велику увагу приділяли мізансценам. Я хотіла, щоб не було ніякої награності, щоб усе було природно, динамічно, емоційно. Щоб глядач, який сидить у залі, проживав разом із артистами цю історію. Сама робота над виставою тривала з початку вересня до кінця листопада.
Серед виконавців головних партій у нашій виставі зовсім молоді артисти — Катерина Миклуха та Даниїл Пащук. Вони вже танцювали головні партії в «Жізелі». А друга пара — заслужена артистка України Оксана Бондаренко та Євген Логвиненко — мала щастя вперше звернутися до партій Жізелі і Альберта в цьому балеті.
Готуючись до прем’єри, ми відновили декорації, які були у минулій виставі. Їх створив відомий сценограф В’ячеслав Окунєв, який свого часу оформив багато вистав у Національній опері України.
Ескізи костюмів створила художниця нашого театру Марія Грабченко. Працювали з нею в тісному контакті над костюмами, щоб вони гармонійно поєдналися з декораціями, щоб відповідали стилю того часу. Я хотіла, щоб вистава відповідала стилістиці середини ХІХ століття, коли була вперше поставлена. Як на мене, все вийшло дуже вдало. Я задоволена тим, як виглядають костюми, вони пастельні, приємні для ока.
Перш за все, вдячна Петру Федоровичу, нашому директору, який у такий важкий час знаходить кошти. Він розуміє, що на сьогоднішній день мистецтво надзвичайно важливе для громадян нашої країни. Глядачі у театрі відволікаються від страшної реальності, наповнюються емоційно. Відчуваю це по собі. Коли вистава закінчується вдало, то виходиш із театру з таким наповненням, такою надією, що все буде добре, що добро переможе, і все у нашій країні відновиться. Ми сильні й інакше просто бути не може!
У нас був чудовий тандем з диригентом-постановником Сергієм Голубничим. Він прекрасно відчуває емоційне наповнення музики. Відчуває, як треба зіграти, підбирає темпи під кожного виконавця. Артист на сцені повністю залежить від диригента. Адже, як би ти не готувався, якщо незручний темп, або оркестр не дає емоційне наповнення, ти програв, ти не станцював так, як міг.
Велику роботу провели балетмейстери-репетитори Оксана Хамровська та заслужений артист України Костянтин Віновой. Сама я б не впоралася, бо матеріал великий, непростий. Ми разом утрьох робили цю чудову справу.
У нас така професія, що робота над кожною виставою триває безкінечно. Будемо щось удосконалювати, поглиблювати емоційно та технічно, адже лише так життя вистави продовжується. Я впевнена, що цей балет буде жити. Він вже живе майже двісті років. У нашій версії теж поживе, дай Боже!
Ми завжди раді бачити повну глядацьку залу. Бо все, що ми робимо, кожен день нашої праці -заради глядача. Ми відчуваємо велике щастя, коли бачимо глядача наповненого красивими емоціями.
— Перше знайомство з балетом «Жізель» відбулося в дитинстві, саме тоді вперше побачила цю виставу, — зізналася Оксана Бондаренко, виконавиця партії Жізелі, заслужена артистка України. — А вже потім, коли навчалася у балетній школі, часто ходила на цей балет, і «Жізель» завжди на мене справляла незабутнє враження.
Звісно, хотіла танцювати у цьому балеті, як, напевне, і кожна дівчинка, яка вчиться цьому виду мистецтва. Зізнаюся, що немає такої балетної вистави, в якій би не хотілося станцювати.
Партію Жізелі мені запропонувала Тетяна Василівна Боровик. Перше почуття було щастя, потім — страху. Переживаєш, вийде чи не вийде. Адже це один із найвідоміших балетів. І партія Жізелі надзвичайно складна — складна не лише за технікою, а й за своїм емоційним навантаженням. Я переконана, що артист балету повинен мати талант драматичного актора. Особливо важка в «Жізелі» в емоційному плані сцена божевілля, якою завершується перша дія. Вона забирає стільки сил, що не уявляєш, як перейдеш до другої дії. Всі свої ролі завжди пропускаю крізь себе. Моя героїня дуже любляча, ніжна. Вона не така, як усі, вона інша. Жізель дуже кохає Альберта мабуть тому, що він також не такий, як усі. Саме це кохання — кохання жертовне — допомогло їй врятувати Альберта від смерті.
Наша вистава створювалася у пошуках. Пошук жестів, пошук емоцій, створення образу — на це пішло багато часу. Ми з партнером Євгеном Логвиненком під час роботи над виставою намагалися дотримуватися класичних канонів — правильного виконання балетної техніки, відшліфовували кожен рух і кожну позу. Ми уважно слухали поради і намагалися враховувати всі зауваження нашого балетмейстера та наших педагогів. Зізнаюся, що нам дуже допомагав гумор. Вважаю, що ми все зробили досить непогано.
Свого партнера Євгена Логвиненка я просто обожнюю. (Усміхається). Євген дуже талановитий, розумний, глибокий, емпатичний. З ним дуже комфортно. Ми завжди намагаємося зробити так, щоб зручно було обом. І, знову ж таки, гумор. Якщо не виходила якась сцена, то ми сміялися, але потім все знаходили. Вважаю, що вийшов хороший тандем. Гадаю, що глядач нам вірить. Бажаю Євгену у його творчому житті ще багато провідних партій у нових виставах.
А наша робота над виставою «Жізель», звичайно ж, триватиме, бо робота артистів балету це постійна праця над собою, адже досконалості немає меж.
