Глобальне потепління скасовується!

«Санта2»: КМАТОБ вітає, виховує, застерігає

Виховний ефект є обов’язковим для будь-якої казки. Класичної, модернової, чітко прив’язаної до певного місця чи універсальної для будь-яких країн і континентів… Якщо ж поставити собі за мету класифікувати ці методи виховання, то можна без проблем дійти висновку, що тоді як одні автори відстоюють безпрограшну  формулу капітуляції абстрактного зла перед добром, інші відверто прагнуть конкретики. І для озвучення відомих речей обирають проблему надважливу, актуальну, масштабну. Як то глобальне потепління і його наслідки для всієї планети. Науковці досліджують це явище, оперуючи прогнозами, термінами і статистикою, а режисер Дмитро Тодорюк вирішив проаналізувати його у … новорічній казці. Мюзикл «Санта2. Глобальне потепління» Київської опери став однією із найцікавіших святкових пропозицій, на які столичні театри наразі були особливо  щедрими.

Як і в минулорічному мюзиклі, до участі в «Санті2» театр також запросив дітей. Юні артисти Мотрона Большакова, Софія Лозіна, Арсен Грищенко, Олексій Бекрешов та інші у цій виставі, за великим рахунком, зіграли… самих себе. Сучасних підлітків, які вже уявляють своє життя без гаджетів, але й досі вірять у диво, чекають на Санту, Діда Мороза чи Святого Миколая. Тож коли з’ясувалося, що ніхто із друзів не отримав подарунка до Нового року, дітвора вирішує дізнатися, у чому ж причина? Знесилений Полярний ведмідь знає відповідь на це питання: люди забруднюють планету, температура повітря підвищується, тануть льодовики і резиденція Санти скоро взагалі може зникнути. Вирушивши рятувати Санту, маленькі герої – до речі, одну із них звали Грета – потраплять  у вир неймовірних пригод, познайомляться із повернутими на смітті посіпаками Містера Уго та дізнаються, що саме з вини цього злостивого чоловіка із зеленою бородою, який у дитинстві не отримував подарунків а тепер вирішив усім помститися, і стала можливою нинішня загроза.

Музику до вистави «Санта2. Глобальне потепління» написав композитор Дмитро Саратський. Музиканти, і Дмитро також, перебували на сцені протягом усього спектаклю, забезпечуючи дійству не лише живий музичний супровід, але й додаткові емоції. Якщо хтось уже звик до того, що музика в театрі має звучати винятково із оркестрової ями, то після «Санти2» такі консерватори мусять визнати хибність цього уявлення.

Цікаво, повчально, дотепно – ця новорічна історія додала яскравих фарб і хітових мелодій афіші КМАТОБу зокрема і зведеному святковому репертуару міста загалом. При цьому, варто визнати, залишивши по собі певну незрозумілість щодо того, яким принципом керувалася художник Марія Плохута, одягаючи героїв. На сцені сусідували досить «різнокаліберні» туалети і фасони – тут тобі і корона на голові, і сучасна сумка на талії у дівчини, що вийшла на пробіжку, – які  відверто дисонували із досить вивіреною загальною структурою вистави.

Leave a Reply