Легендарна рок-опера зазвучала українською. Київська опера на Подолі показує хіт «Ісус Христос — суперзірка»
Рок-оперу «Ісус Христос — суперзірка» створили 22-річний композитор Ендрю Ллойд Вебер та 26-річний поет Тім Райс у далекому вже 1970-му.
Від першої до останньої сцени в ній відбився дух бунтарського «шістдесятництва».
За словами самого Райса, їхній твір — не про Бога, а про «доброго хлопця, що з’явився в потрібний час у потрібному місці».
Рок-оперу побудовано без строгого слідування канві євангельської розповіді (хоч в основі — таки добровільна викупна смерть Ісуса на хресті, напевно, переважно незрозуміла для сучасників і неоцінена ними). Твір сповнено дискусій та проблем, більш притаманних добі європейських «гіппі».
Цей бунтарський твір відразу ж зробився неймовірно популярним. Він зазвучав у десятках країн світу майже двадцятьма різними мовами. А ще — лише за перше десятиліття після появи він приніс своїм творцям 237 млн доларів.
Тож уже наприкінці минулого тисячоліття Ллойд Вебер став лавреатом усіх можливих відзнак, лордом (прізвище якого відтак офіційно треба писати через рисочку: барон Ллойд-Вебер), членом верхньої палати британського парламенту і мільярдером, комерційно найуспішнішим композитором за всю історію людства.
Різні християнські церкви поставилися до «Ісуса Христа — суперзірки» здебільшого позитивно: адже твір принаймні спонукав збайдужілу до питань віри молодь замислитися над суттю євангельських переказів і тими моральними посланнями, які вони несуть нашим сучасникам.
Але не бракувало й фундаменталістських заяв тих, хто побачив у рок-опері «блюзнірство». В окремих країнах її було заборонено — причому з діаметрально протилежних причин: у керованій «білими» протестантській Південній Африці як «безбожницьку», а в «соціалістичній» Угорщині — як сповнену «релігійної пропаганди».
У комуністичному СРСР навіть на згадування опери на офіційному рівні було накладено суворе табу. Але знаменитий студійний запис 1970 року на вінілових дисках з Ієном Гілланом, Мюрреєм Гедом та Івон Єллімен у чільних партіях, потрапивши за «залізну завісну» в лічених примірниках через руки моряків та іноземних студентів (за нього радянським громадянам треба було віддати тоді підпільним перекупникам місячну зарплатню інженера), розійшовся невдовзі в незліченній кількості копій на магнітофонних бобінах, підриваючи ідейний моноліт тоталітарної імперії.
Окремі арії з опери виконували різні «вокально-інструментальні ансамблі», маскуючи їх під твори «прогресивної західної музики». Але легально послухати «Ісуса Христа — суперзірку» в СРСР стало можливим тільки в роки пізньої «перебудови», що стрімко розсунула межі дозволеного.
Нині цією легендарною рок-оперою свій 45-ий сезон відкрила яскрава й динамічна Київська опера на Подолі. Відкрила в дні, коли суттєво активізувалися російські обстріли української столиці (просто в день прем’єри було двічі вражено велику АЗС за якихось два перегони метро від будівлі театру). І тільки дозвіл театрам працювати за «жовтого» рівня дронової небезпеки (вкупі з самовідданістю артистів та ентузіазмом публіки) дозволив цій прем’єрі відбутися взагалі.
Музичний матеріал рок-опери Ллойда Вебера є складним для «традиційного» оперного театру (хоч з ініціативи директора Петра Качанова в Київській опері, на додачу до відомих класичних «Весілля Фігаро», «Фальстафа», «Ромео і Джульєтти» тільки в минулі сезони було поставлено яскраві сучасні українські мюзикли «Піноккія» та «Патріот»).
Особливе навантаження при цьому лягає на виконавця головної партії Ісуса з її граничною драматичною напруженістю і замежово високими нотами аж до соль другої октави (в звичайних тенорових партіях усе зазвичай обмежується сі першої октави — але композитор орієнтувався тут на унікальні голосові дані Гіллана, якому до снаги було й до третьої октави.
У Київській опері з аншлагами відбулися уже три перші покази постановки «Ісус Христос — суперзірка». З них автор цієї рецензії слухав два: 11 і 13 вересня, тож на враженнях від них і зосередиться. І провідний тенор театру Данило Коток у перший прем’єрний день; і «новачки» Сергій Тягнирядно та Арсеній Журавель (традицією в театрі стали кастинги перед кожною відповідальною прем’єрою) — кожен по-своєму блискуче впорався з роллю Ісуса.
Гідними партнерами для них стали виконавці партії Юди: дуже різні за контуром ведення ролі Максим Онанко, до кінця сповнений сумнівів, та Юрій Годо, від початку переконаний у правоті своєї місії.
Виконавиці партії Марії Магдалини: лагідна Анна Фірагіна, і сповнена внутрішнього вогню Анна Зарецька, яку до того більшість меломанів більше звикли чути в класичних партіях для легкого сопрано, але яка гнучким великого діапазону голосом і драматичним хистом продемонструвала: і в рок-опері їй усе до снаги.
Вдало доповнюють ансамбль головних виконавців цинічний, хоч не позбавлений почуття справедливості Пілат, який до кінця прагне врятувати Ісуса від смерті, але врешті-решт умиває руки.
Оперні баритони Антон Перегуда і Олександр Киреєв майстерно виконали роль, призначену в клавірі для тенора. А що гротескний Ірод? У загостреності малюнку ролі «естрадник» Зиновій Карач тут дещо перевершує наділеного значно більшим і багатшим за тембром голосом «оперника» Артема Курінного.
Зловісними, як і належиться, виглядають іудейські первосвященники Каяфа (провідний бас театру Андрій Гонюков і фронтмен акапельного гурту «Man Sound» Рубен Толмачов) та Анна (баритон театру Олександр Пилипчук).
Важливу роль у сценічній дії відіграють апостоли Симон Зилот, що марно закликає Ісуса перетворити релігійну проповідь на заклик до повстання проти Риму (Віктор Романченко) та Петро, який присягається у вірності, — і тричі привселюдно зрікається свого вчителя (Дмитро Тодорюк, Юрій Кошель).
А в юрмі апостолів та апостолок навколо Христа зібрано практично всіх артистів і артисток театру. Наголошу: поза цією рецензією залишився ще один повноцінний склад яскравих виконавців головних партій, у якому заявлено Сергія Тягнирядна (Ісус), Богдану Бондар (Адуї), Лаллі Коваль (Марію Магдалину), Ярослава Комарніцького (Анна), Сергія Макієнка (Ірод) — рецензент просто не мав нагоди поки почути його «живцем».
Музична частина вистави звучала виразно й злагодженою під батутою диригента-постановника Євгена Воронька. А режисура Віталія Пальчикова прагнула відповісти на одвічне запитання: чи може добро існувати без зла?
Адже багато хто ще віддавна стверджував: без зради Юди місія Ісуса не могла б відбутися! Цю тезу підсилює надзвичайно вдало введений додатковий балетно-пластичний персонаж: загадкова темна сутність Адуї, втілення Єви після гріхопадіння (Анастасія Романицька). Саме вона — а не Магдалина — накриває саваном розіп’ятого Ісуса, що сконав під глузливий спів ангелів «Ісус Христос, Ісус Христос, нащо помер ти за когось?».
Хоч, можливо, ортодоксальні богослови й побачили б у такій концепції вистави ознаки маніхейської єресі, яку інквізиція випалювала колись своїми вогнищами, але за тим насправді стоїть любов як єдина сила, здатна розірвати кільце людських страждань. До неї прагнуть Ісус, Марія, апостоли й апостолки — босі й з відкритими обличчями. Їй протистоять первосвященники й фарисеї, взуті і з обличчями, закритими чимось подібним до москітних сіток.
Тут варто згадати скупу й виразну сценографію Пилипа Нірода й стильні, в міру історичні й у міру сучасні костюми Богдана Пилипчука. Чітко звучав хор під керівництвом Анжели Масленнікової, всюди вмотивованою і доречною була хореографія Анни Герус.
Нарешті, ще одним вагомим складником успіху був український переклад Дмитра Тодорюка (який в першому складі ще й успішно виконав важливу партію апостола Петра). Текст Тіма Райса насправді непростий для перенесення в інші мови, він сповнений слів і зворотів, характерних для молоді 1960-х, в нього поет свідомо ввів чимало анахронізмів, що в жодному разі не могли б прозвучати в Єрусалимі 2000 років тому.
Все це було тактовно відтворено. Але головне — цей переклад добре лягає на вокальні партії, тримаючи залу в постійній напрузі (чого й близько не відбувається за прийнятого в більшості інших наших музичних театрів виконання «мовами оригіналів»).
Отже, Київська опера на початку свого 45 сезону здобула чергову творчу перемогу — хоч умови підготовки цієї перемоги були наближені до екстремальних. Рок-опері Ллойда Вебера й Тіма Райса на Подолі гарантовано ще багато аншлагів. Звісно, якщо їх у неперервно обстрілюваній ворогом столиці уможливить успішна бойова робота нашої героїчної ППО.