Доніцетті. Експериментальна класика

Режисер Віталій Пальчиков презентує комічну оперу «VIVA LA MAMMA або Театральні порядки та безпорядки».
Людмила Олтаржевська

22 та 23 березня Київський муніципальний театр опери і балету для дітей та юнацтва запрошує на прем’єру комічної опери Гаетано Доніцетті «VIVA LA MAMMA або Театральні порядки та безпорядки». Вперше хіт світового оперного мистецтва прозвучить винятково українською мовою (зазвичай арії «VIVA LA MAMMA» виконують італійською, а речитативи – мовою країни, де її ставлять). Це – не єдина концептуальна особливість вистави, яка переносить на сцену залаштункові подробиці життя акторів, їхні образи, інтриги, амбіції, мрії і … невідворотнє усвідомлення того, що найскладнішій творчій кризі можуть протистояти розумні рішення і готовність до компромісу.

Ідеєю поставити Доніцетті я загорівся ще років сім тому, – розповідає Віталій Пальчиков. – Після того, як мій товариш, відомий у нашій країні баритон Андрій Маслаков, котрий брав участь у цій виставі у Німеччині, приїхав і запропонував подумати у напрямку «VIVA LA MAMMA». Я на той час уже займався режисурою, мав кілька виставав, а з Андрієм ми працювати разом над «Травіатою»… Але тоді не склалося. Коли ж, випустивши «Богему», ми з диригентом-постановником Сергієм Голубничим замислилися над новою постановкою, то прийняли рішення після цієї трагічної історії Джакомо Пуччіні обрати щось розважальне. І зійшлися на опері-буфа Гаетано Доніцетті «VIVA LA MAMMA або Театральні порядки та безпорядки». Це беззаперечний хіт світового оперного мистецтва, мені ж особисто він імпонує ще й тому, що, попри складність, його дуже легко сприймають глядачі. Музика Доніцетті – це феєрверк, вона радісна і здатна зарядити позитивом, гарним настроєм кожного. У світі існує чимало редакцій цієї опери, чимало варіантів постановок… Тож ми робили свій варіант, зібравши його канву з кількох редакцій.

Ідея «VIVA LA MAMMA» визрівала досить довго, а скільки тривав безпосередньо репетиційний період?

Один місяць. Звісно, хотілося б його продовжити, та в наш час треба вміти мобілізуватися і максимально сконцентруватися на процесі. Але з іншого боку, як показує моя практика, якщо налагоджена робота між режисером, диригентом, художником та іншими членами постановочної команди і якщо вже є загальне бачення майбутньої вистави – тоді все відбувається легко і швидко. Я вважаю, що у нас зібралася геніальна команда: диригент-постановник – Сергій Голубничий, художник-постановник – Людмила Нагорна, хореограф – Сергій Кон… А ще дві неймовірні Мами: бас Андрій Гонюков і бас-баритон Сергій Макієнко. І про всіх інших виконавців можу сказати, що це талановиті артисти, які були зацікавлені в якнайкращому результаті. Завдяки чому, мабуть, так швидко ми цю виставу й випустили. Тому що музика справді надскладна, вимагає високого професіоналізму.

Серед постановок, які ви переглядали, визначаючись із концепцією вистави для КМАТОБу, були такі, що полонили від першого до останнього такту?

Було багато цікавих, але й відверто невдалі також зустрічалися. Мені, наприклад, дуже не подобається Ліонська постановка. Місце дії там – гараж, я такого не розумію. Театр може бути багатим, бідним, провінційним, національним, прогресивним чи навпаки консервативним, але це точно не гараж. Хоча співають усі блискуче – видно, що кастинг-менеджери працюють. Але до режисури у мене особисто були питання… Ще одна вистава мені сподобалася завдяки дуже вдалому підбору номерів. Як відомо, у цій опері Доніцетті дозволив експериментувати, у тому числі і в часі – мається на увазі, музично. Він написав партію Примадонни і дав їй лише одну арію. За композицією вистави перша дія – репетиція, друга – власне вистава. І вже у другій дії композитор дає можливість режисеру поставити будь-яку арію, яку він вважатиме за потрібне, про що так і написано в клавірі. Тобто, сьогодні, у двадцять першому столітті, ми можемо наповнювати другу дію музикою будь-якого століття.

Після «Травіати» вас стали називати беззаперечним новатором в оперному театрі. «VIVA LA MAMMA» продовжить цю характеристику, чи у цій постановці варто очікувати на більш традиційне прочитання класики?

Насправді я традиції не боюся, адже на традиції будуються всі сучасні експерименти. Мені подобається експериментувати, насамперед, із співаками, з характерами і образами героїв. А всі свої постановки я вважаю класично-новаторськими. Та ж «Богема» – це вистава у «класичному одязі», але там чимало прийомів, які до класики взагалі не належать: коли, наприклад, артисти з’являються з ями, а оркестр сидить на сцені за ширмою. «VIVA LA MAMMA» – це однозначно певний експеримент, насамперед, по відношенню до можливостей акторської майстерності наших шановних виконавців. Цю виставу ми намагаємося зробити живою, з безліччю цікавих моментів та несподіванок. Зараз концептуальна режисура, як на моє спостереження, чомусь зводиться до того, щоби щось кудись перенести. Як то події відбуваються не у вісімнадцятому столітті, як в оригіналі, а в двадцятому. Мені ж здається, що режисура – це, насамперед, взаємодія між персонажами. Різні режисери одного і того ж героя можуть прочитати по-різному, від чого змінюється і ставлення до твору, і ставлення актора до цього героя, і стосунки героїв у середині самого твору. Композитор може вважати героя позитивним, а режисер побачить у ньому негідника, не змінюючи при цьому жодної ноти.

Провокативне питання. Вам як глядачу більше імпонує, умовно кажучи, «Дон Карлос» Анатолія Солов’яненка в Національній опері чи «Дідона та Еней» Тамари Трунової від формації Open Opera Ukraine?

Я вважаю, що повинна бути і традиційна, і так звана нова опера. Нашій публіці не варто зараз пропонувати радикально новаторську оперу. На жаль, ми не Німеччина, яка вже протягом багатьох поколінь вихована на опері. Де люди в Берліні за життя переглядають сотні оперних постановок, скажімо, «Онєгіна», і тепер режисери німецьких театрів можуть експериментувати з цим «Онєгіним», як завгодно. Якщо ж запропонуємо нашому глядачеві надсучасну оперу, то втратимо момент того, а що ж, власне, хотів сказати композитор. Ми не повинні занадто поспішати, оскільки не створили достатній прошарок якісних класичних постановок, на яких можна вивчати оперне мистецтво. Коли глядач прийде на традиційну виставу і скаже: це нудно. А на іншій, де герої мчатимуть на мотоциклах і притискатимуть до вуха мобілки, йому буде цікаво. Але якщо він відразу потрапить на цю, на мотоциклах, то вважатиме, що Онєгін – це байкер. Нещодавно я побував на прем’єрі «Орлеанської діви», раніше я цієї опери не бачив. І тільки завдяки своїй професії, яка змусила взяти до рук першоджерело, мені вдалося розібратися в цій історії. Тому що там було такого накручено…Якісь паралельні світи, Жанна дАрк – це дівчинка-тінейджер, яка втрачає цноту уві сні, події відбуваються на сучасній кухні, але разом з тим там ходять люди зі списами… Я розібрався, що саме написав Чайковський, а звідки про це дізнається звичайний глядач? Він просто подумає, що це якесь дівчисько, в якого не все в порядку з психікою.